 30.08.2006 - Кримінал “У зошиті в клітинку”Крадіжки, пограбування, розбійні напади, умисні вбивства... Злочини, які важко співвіднести з ніжним дитячим віком. Їм би за шкільними партами сидіти, а вони жебракують у переходах, обчищають кишені, забирають мобільники, торгують своїм тілом. Притулившись до теплих труб каналізації та нанюхавшись клею, “дивляться мультики” або поринають у “щасливу” мить забуття, вколовши наркотик. Долаючи потягами відстані у сотні, а то й тисячі кілометрів, без жодної копійчини у кишені, ці діти можуть пояснити, що шукають у далеких краях – щасливу долю? Доброзичливість дорослих? Небайдужість? Але важко заперечувати стару істину: там добре, де нас немає. Не така вона вже й складна – відповідь на запитання, чому діти порушують закон, звідки у них така жорстокість. Від першої миті появи на світ дитини, наче губка, всмоктує в себе усе, що бачить довкола. Погане воно чи хороше – різниці немає. Та й критерій добра та зла надто розмиті самими ж дорослими: нині модно бути чесним, шанується спритність. У пошані ті, хто “вміє жити”, готовий заради власного благополуччя йти напролом, нехтуючи долями інших. Колишні ідеали спотворенні, то чого ж треба чекати від дітей? А хто навчить їх розбиратися у тому, “що таке добре, а що таке погано”, якщо батько все час у чадному угарі, а мама щодня змінює “хороші” компанії? Втім, не все гаразд і у так званих благополучних сім'ях. Дані міліції свідчать, що інколи діти тікають від достатку у темні підворіття, крадуть, отримуючи від батьків на кишенькові витрати, що дорівнюють зарплатам деяких дорослих. Алкоголь, наркотики... Все так само, як і в тих, хто з перших днів життя зростав без батьківської опіки. А причина цілком проста: матеріальний достаток не замінить любові мами й тата, їхньої уваги.ВИХОВАННЯ – З ТАПКОМ, ЛЮБОВ – З КУЛАКОМ Заплакала дитина. Старшенький забрав у малого іграшки, і той, ображений почав шморгати косом та апелювати до мами. Вона ж сердито підскочила до старшого: “Ану, віддай!” – і ляпас від жіночої долоні об дитячі сіднички роздався кімнатою. “Сам винен. Будеш ревіти – ще отримаєш!” – мати нагримала на малого, взявши до рук тапок. Той умить замовк, певно, знав, що ненька таки здатна виконати свою погрузу... Скажіть-но, чи не доводилося вам якщо не бути свідком подібних сценок, то принаймі, чути про них? На жаль, вони непоодинокі, однак разом з тим – малопомітні. Просто ніхто не звертає уваги, вважаючи, що в сім'ї самі розберуться. Кажуть правоохоронці, що “розбираються”, та так, щоб без допомоги міліції, а то й медиків, уже не обійтися. Так, за даними Чортківського РВ УМВС Тернопільської області не раз звертаються за допомогою скривджені батьками діти. До прикладу, минулого тижня проминув дзвінок від неповнолітньої мешканки однієї з вулиць міста Чорткова про погрозу рідним батьком фізичною розправою. А скільки відомо випадків бійок між батьками і дітьми, внуками. А звідси і жорстокість їхніх малолітніх нащадків. Що посієш – те й пожнеш! Діти ростуть з думкою про правоту сили. Спілкуючись з працівником міліції, почула цікаву версію: – Елементарний конфлікт у школі: один учень забрав у іншого мобільний телефон. Є два варіанти розв'язання ситуації: або до школи викликають працівника міліції, і тоді все набуває суворих обрисів кримінального судочинства – скоєно злочин, зокрема грабіж; або ж, коли шукають можливість примирення, до навчального закладу запрошують психологів і юристів групи медіації. Винуватець події в жодному разі не залишиться без покарання (громадської роботи, матеріальної, моральної компенсації), однак йому дається цивілізований шанс усвідомити небезпеку кримінального світогляду. За статистикою, протягом трьох місяці 2006 року до органів внутрішніх справ столиці надійшло 75 повідомлень про неповнолітніх, які самовільно залишити домівку. За свідченням Чортківської міліції у нашому районі ситуація набагато краща, але і у нас бувають випадки втечі. Серед основних причин, які спонукають підлітків йти з дому – конфлікти в сім'ї, небажання вчитися та втягнення до різного виду сект. Є й такі проблеми, як схильність до жебракування та аморальна поведінка. НАУКА ВИВЧАЄ ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ. Останніми роками проблема дитячої злочинності в Україні набула особливої гостроти й актуальності. Громадські діячі й суспільство загалом нині занепокоєні деградацією чималої частини підростаючого покоління, яке вже на початкових кроках життя підростаючого покоління, яке вже на початкових кроках життя позбавило себе перспективи знайти гідне в суспільстві. Боротьба із дитячим криміналом – справа непроста. Спираючись на “реактивну” методологію (реагування на події, що вже сталися), таку злочинність не подолати, якщо не усунути її причини, на зміну арештованим “гаврошам” невдовзі прийдуть нові. Напевно всі пам'ятають жахливий випадок, коли зразковий учень однієї із шкіл Чорткова, без п'яти хвилин випускник, захопившись віртуальним світом (грою на автоматах), програвши не малі суми і залізши в борги, вирішив “витратити” гроші з старенької знайомої і заподіяв їй смерть. Та спершу була гра... А звідки ж у неповнолітнього гроші? Вихід знайшов позичити у друзів. Ті, звичайно, не відмовляли, проте згодом стали вимагати повернення боргів. А тут, як на зло, гра ніяк не вдалася. Можливо, саме тоді безпорадний учень подумав про найгірше – вкрасти, щоб віддати. У райвідділі кажуть про причетність неповнолітнього до крадіжки, що сталося у селі Біла. На жаль, перший поступок не навчив школяра контролювати власні бажання позмагатися з автоматами. Тому згодом боргова яма ставала все глибшою й глибшою. – Якось проходячи повз двір знайомої бабусі, в якої також позичив гроші школяр подумав: “Чому б не взяти у старенької?” Зайшовши, наказав дати гроші. Але жінка не спробувала втекти і почала кричати. Злякавшись не на жарт, лиходій вдарив стареньку раз, другий... Спинився, коли непритальна жертва впала на підлогу. У важкому стані через утримані ушкодження пенсіонерку госпіталізували до районної лікарні, про те, невдовзі вона померла, – розповідає Олександр Яворівський, начальник Чортківського райвідділу внутрішніх справ у квітневій газеті “Досьє 02”. Доповняє, що розкрити злочин було нелегко, бо свідків нанесення тяжких тілесних ушкоджень не було. 20 квітня Чортківський районний суд виніс постанову про запобіжний захід для підозрюваного – арешт на час проведення досудового слідства. А вже 2 серпня 2006 року суд присудив юнакові 6 років позбавлення волі. Його звинуватили у порушенні ст. 187 ч. 4 Кримінального кодексу України – розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, ст. 121 ч. 2 – умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ст. 185 ч. 3 – крадіжка, поєднана з проникненням у житло. Ось так калічаться долі, перекреслюються надії батьків, страждають самі засудженні. Дай, Боже, щоб цей юнак щиро розкаявся у скоєному і тюрма дала йому правильний урок, та, на жаль, буває зовсім по-іншому. Та це вже тема іншої статті... Східні мудреці колись поділилися з людством своїм спостереженням: “Скільки не кажи “халва”, в роті солодко не тане”. Так і в нас нерідко трапляється, але з іншою мовною конструкцією: “Скільки не говори про злочинність – її менше не стає”. Треба не лише говорити, з нею треба боротися. Усім! Ірина Зенчак -Гулька Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=171 |