A A A
Розмір шрифта: Це міра вогняного випробу на міць
революційного духу,
красу рідного слова,
віщу правду народу.


КАМЕНЯРЕВІ
Він світ уяви й знань перетворив на кузню, на міхи ковальські духу
І розумові Всесвіт підкорив лиш для одного – поступу і руху.
Коли народ у злиднях загинавсь, він вивільняв з ярма коневу вию:
Кінь бив копитом, довго огинавсь, та – полетів стрілою вогневію!
Він розламав кордони хатніх меж, коня пустивши вільно в світ гуляти:
Подібно пробивала кінська креш казенні мури, грати й каземати.
Він важіль знань під неуцтво підклав, що гноблених притиснуло скалою.
І джаганом кремнисту плоть розтяв, застосувавши каменярську зброю,
Бо не цуравсь кувадла й молотка: в зброярні слова в огневій гранильні
Залізов'язь, карбована й пругка, геть витісняла вензелі чорнильні.
Підкови ж він виховував коню із надміцної криці, із алмазу,
Думки свої оздобивши в броню, що не підвладна розпаду і часу!

Юрій Буряк

Першодруком, 3 червня 1882 року, робітнича газета “Праця”, що виходила у Львові польською мовою, вмістила без перекладу – латинкою – гімн Івана Франка “Вічний революцйонер”. Але обидва збережені рукописи цієї поезії (олівцева чернетка й написаний чорнилом чистовик) мають ранішу дату – “1880”. Щоправда, ніде не зазначено ні місяця, ні дня. І, мабуть, на цій підставі дослідники-франкознавці майже воднодуш довільно вказують місцем створення “Вічного революцйонера” в'язницю в Коломиї...
Тож кого не звабить за скупим пунктиром поетового біографічного тла розгадати понадстолітню таємницю програмного вірша, який осердям свого прометеївського образу піднісся до символу самого автора? Принаймні, як тут не глянути на суспільні обставини, що в них визрівав задум митця, не висвітлити творчі засяги генія та не збагнути мить його осяяння?
Почати хоча б з того, що Іван Франко попередив багатьох сучасників, узаконивши в українському поетичному лексиконі вживання слова “революцйонер”... Не терміну з царини політики, не кримінального назвиська державного злочинця, не побутового синоніма до “баламута”, а наснаженої вселюдською величчю і духовним гартом іпостасі незламного каменяра-правдобора... Це ж, напевне, відси сотається й тичинівське: “Вдарив революцьонер – захитався світ!”


Підготувала Анна Савка
член ради РО ВУТ “Просвіта”