Про  те  що всередині травня у Чорткові відбувся перший Всеукраїнський літературно-мистецький  фесиваль  «Книжкова толока « Словія -2010» писали усі місцеві часописи.                            

Я ж хочу доповнити мозаїку того навдивовижу насиченого подіями дня своїми враженнями від презентації посмертної збірки поезії «Ворожба вітру» молодого українського поета Ярослава  Веприняка, яку представив під час автограф-сесії  в інтернет-центр Чортківської районної бібліотеки секретар приймальної комісії Спілки письменників України - поет Петро Засенко. Якщо хтось гадає  що поетом можна стати - то це  н е п р а в д а. Поетом треба народитися! Ви думаєте що поезія - це римовані рядки?  Ц е   н е  т а к. Поезія - то картина намальована словом. Це чотири стихії - в о г н ю  в о д и  в і т р у  і  з е м л і - замішані на слові. Поезія справжня тоді,  коли вона легка, як дихання і пекуча, як біль серця...

Якщо ви мені не вірите  то візьміть до рук збірку Ярослава Веприняка «Ворожба вітру»! У ній вам відкриється таїна українського слова - світ мандрівного лицаря новітньої України!

Спогади Петра Засенка про поета були теплими і щемними:                                                                  
Ярослав Веприняк народився у Києві 1974 року в епоху жорстокої русифікації Радянської України у родині української національної наукової еліти. Його батько Дмитро Веприняк -професор юридичних наук Київського національного університету. Завдяки батькам  Ярослав змалечку виховувався в україномовному середовищі зросійщеної столиці. Він - з того покоління студентів, котре виборювало суверенність України на київському граніті.  Про свої студентські роки Я.Веприняк написав так: «Мої університети (обидва) випали на найцікавіший період в житті країни: 1991-1997 роки. Моє покоління поступало в інститути імені Н.Крупської, М.Горького,  О.Корнійчука, а випускалося вже з університетів імені Б.Грінченка, М.Драгоманова. Та й не до навчання нам було: спорт рекет філософія містика релігія політика бізнес і вільна любов.  По закінченні інституту я подався в аспірантуру, написав кандмінімум, пройшов перезахист, а потім... акуратно мотузкою перев`язав дисертацію і виніс на смітник...»

Я.Веприняк деякий час вчителював, працював тележурналістом,  літературним редактором у журналах фінансово-бізнесового змісту, а згодом у відділі охорони пам`яток культури Київської міської адміністрації і...писав вірші.

Коли через віки історики досліджуватимуть час божевільного становлення сучасної  Української держави і нації, то не раз подивуються безалаберному розбазарюванню владоможцями не тільки матеріальних і природніх ресурсів, а й духовного та інтелектуального потенціалу поколінь, котрі прагнули та не встигали вповні зреалізувати себе, згораючи у шаленому ритмі перемін.

Писати про кохання - легший хліб.

А ви скажіть мені а ви змогли б

Далеким розповісти поколінням

Про ніч морозну дим під ліхтарем

Як ще минають садом сиві тіні

А вже з туману сонце устає...

Вперше поет приніс свої твори у 2003 році в літературний журнал «Київ», редактором  якого є Петро Засенко.  «Готуючи його вірші до публікації  я був приємно вражений: у літературу прийшов уже сформований поет зі своїм голосом  із якоюсь лише йому властивою світоглядністю - згадує Петро Засенко. -Мені він запам`ятався струнким  високочолим  із чітко окреслиними великими тривожними очима, задивленими не стільки у світ, як у самого себе. Так здалося. Пізніше  знайомлячись із його поезією  я осягнув метафору - ті очі зчитували із власної душі написи-враження, які там закарбовувалися від бентежного сприйняття всього сущого що оточувало поета.»

17 липня 2008 року поета Ярослав Веприняка нестало: «Стомлене коханням серце прилягло до серця світу...».

Шкода, що до Спілки письменників України  посмертно не приймають. Але ж хіба поети смертні?

Свіжа рана утрати сина не загоїлася у серці професора Дмитра Веприняка, який щиро дякував Петрові Засенку за видання збірки «Ворожба вітру,» за впорядкування літературного архіву його сина. Він розповів, що в рукописах Ярослава знайшлися два кіносценарії  до фільмів історичної тематики, багато інших літературних творів, які чекають свого видання.

Немов до життєдайного джерела  припадаєш спраглими вустами до сучасної української літератури. Вона така справжня  і щедра  талантами новітньої України.

Віра Дмитрів,