Оксана Ковалюк - студентка, творча людина, у якій змалку росте неповторний талант художника. Як молодий художник, вона намагається показати, що кожна людина є красивою та неповторною. Крім того, вона пише вірші, вишиває, виконує роботи з бісеру. Ця молода дівчина твердо переконана у тому, що усі, без винятку, від народження мають якийсь талант, який потрібно просто побачити і розвивати, а не закопувати у землю.

- Оксано, де пройшло твоє дитинство?

- Скільки себе пам`ятаю, завжди жила у Чорткові. Тут пройшло моє дитинство, тут я навчалася у школі № 2. Оскільки мала дуже добрі оцінки, то із школи перейшла вчитися до гімназії. Після гімназії я вирішила піти навчатися в Чортківське педучилище.

- Чому ти обрала саме соціальну педагогіку?

- Спочатку я хотіла вступити в Хмельницький коледж на дизайнера, довго вагалася між спеціальністю дизайнера інтер`єру чи одягу. Але в 15 років батьки не хотіли мене відпускати у чуже місто, де немає нікого з родичів. І я вирішила, що в педучилищі здобуду основну освіту, а вже потім зможу поступити ще до якогось навчального закладу, якщо буде бажання і можливість. Адже я зовсім молода і у мене ще все попереду.

- Коли ти почала малювати?

- Я малювала відколи себе пам`ятаю. Мої дитячі малюнки були на усьому, що тоді потрапляло мені до рук: газети, мамині книжки, зошити, листки. Крім того, коли вже не вистачало листків, то я малювала ручкою на стінах удома. Мої батьки були не в захваті від цього і намагалися завжди забезпечити мене папером.

- Коли ти зрозуміла, що маєш талант до малювання?

- Яскраво талант у мене почав проявлятися в той період, коли я навчалася в гімназії. У нас там була дуже хороша вчителька, Наталя Василівна. Вона звернула увагу на мій творчий потенціал і почала інтенсивно працювати зі мною. В гімназії у нас проводилися різноманітні художні конкурси. Вчитель залучаламене до них. А коли я почала вигравати у цих конкурсах, то самій вже стало цікаво брати в них участь. Можна так сказати, у мене з`явився азарт. І це дало мені стимул далі працювати над собою. У мене є така теорія, що усі без винятку мають талант від народження. Завдання кожного із нас побачити цей талант і розвивати, працювати над собою, а не закопувати його у землю.

- А зараз якось реалізовуєш себе як художник?

- Донедавна я навчалася в художній студії „Соняшник", яку організовує Сергій Бондар. Там я вчилася досить довго. Але тепер зрозуміла, що трохи не відповідаю тій програмі, яка є в студії. Я планую на наступний рік піти на індивідуальні завдання до нашого викладача, щоб серйозно підготуватися до вступу у виш по художньому спрямуванню. У цій студії навчаються наші студенти від першого по четвертий курс. Туди ходять усі, хто має художній талант чи хоче навитися малювати, усі, кому цікаве малювання. Навчання починається з простенького: виводити візерунки, проводити лінії, а далі йде складніше, малюємо композиції та інше.

- Що тобі вдається найкраще?

- Я вважаю, що найкраще мені вдається графіка. Я дуже люблю малювати простим олівцем. Мені подобається поєднання на малюнку чорного і білого. Найчастіше у своїх роботах я зображую людей. Майже завжди малюю образи з уяви. Але можу малювати й портрети, часто малюю пейзажі. Особливо мені до вподоби захід і схід сонця.

- Що тебе надихає?

- У першу чергу все дуже сильно залежить від мого настрою. Не знаю чи це моя проблема, чи перевага. Мною керують мої емоції. Наприклад, я завжди малюю тоді, коли у мене дуже поганий або дуже хороший настрій. Коли я нейтральна, то як такого натхнення до малювання у мене не виникає. Часто білий листок паперу ніби проситься, щоб я вилила на нього усі свої почуття. Коли я беру олівець, все довкола зникає. Я отримую велике задоволення тоді, коли образ, який я тримала в уяві, точно передався на папір. Поки що це не завжди виходить, та я планую удосконалюватися. Інколи мене надихає музика. У мене немає прихильності до конкретного напрямку чи виконавця. В основному я малюю під клубну музику. Наприклад дуже гарні, на мою думку, малюнки у мене вийшли під впливом композицій такого діджея як David Guetta. Це були людські обличчя із вираженням різних емоцій.

- Яким кольорам ти надаєшперевагу усвоїх малюнках?

- Безумовно - це червоний. Усі кажуть, що колір життя - це зелений, та особисто для мене колір життя - це яскравий червоний. Для мене цей колір означає: рух, динаміку, кохання, пристрасть, усе життя.

- Оксано, скільки часу витрачаєш, щоб створити картину?

- Усе залежить від того, що малювати. Наприклад, чийсь портрет я можу намалювати за 15-20 хвилин. Пейзажі малюю довго. Якщо малювати усе в коричневих тонах, то вкладуся у 2-3 години. Багато залежить від формату малюнку. Найчастіше використовую звичайний аркуш форматом А-4.

- У яких художніх конкурсах ви брала участь?

- Це були конкурси в межах училища. Часто я посідала перше місце. Але відчуття перемоги для мене не основне. Головне те, що я малюю. Людське визнання для мене не має визначного значення, адже я малюю, в першу чергу, для себе. Пригадую, на один конкурс подавала пейзажі, малювала наше місто, наш костел із різних ракурсів. Я змальовувала з фотографії, це було трохи важко, адже вона не передає усіх тих кольорів та тонів, що є насправді. Ще писала один малюнок, який назвала „Чарівна жар-птиця", тушшю. Він зараз висить на стіні у коридорі педучилища. Мені було надзвичайно приємно, коли люди зупинялися біля мого витвора і говорили: „Ой, дивіться, як гарно".

- Що малюєш останнім часом?

- Недавно намалювала обличчя дівчини, яка була дуже пригнічена. Ще маю таку цікаву роботу - малюю картини на день народження своїм друзям або на чиєсь прохання. Останньою була намальована скрипка.

- Коли ти почали писати перші вірші?

- Пригадую перший раз я написала вірш тоді, коли поїхала на два тижні на навчання школи християнського життя в Карпати. Коли я потрапила у цей світ, то мене переповняли якісь дивні відчуття, що просто це малювати мені було замало. Тоді я почала писати вірші. Тоді то була релігійна тематика. Зараз моєю основною темою є кохання. Я ніколи не рахувала кількість написаних віршів, але, думаю, їх є десь з півсотні. Я й надалі планую писати. Мені здається, що у мені віршування і малювання йдуть поряд.

- Як проводиш своє дозвілля?

- По-різному: малюю, читаю, слухаю музику, пишу вірші, вишиваю, роблю вироби з бісеру, дуже люблю прогулянки на свіжому повітрі у сонячну і теплу погоду. Моя улюблена пора року - це пізня весна і раннє літо. Дуже люблю, коли все цвіте, пахне, червоніє, буяє зеленню. І у своїх малюнках я найчастіше передаю таку пору.

- Які книги ти читаєш?

- Перша книга, яка мене захопила - це була трилогія "Володар перснів" Д.Толкієна. Тоді я почала відкривати світ фантастичної літератури. Я захоплююся творчістю Марини та Сергія Дяченків. Зокрема мені подобаються їхні романи: „Vita Nostra", „Ритуал", „Долина Совісті". Мене дуже зацікавила їхня манера написання. Їхні твори читаю на одному диханні. Коли я зайнята читанням, не хочу їсти, не чую, що дзвонить телефон чи хтось говорить. Я ніби потрапляю у інший світ, і тут мене нема. У мене вдома дуже велика бібліотека, адже мої батьки захоплюються читанням: мама любить детективи, а тато - історичні романи. Із детективів найбільше мені подобається „Шерлок Холмс". Там вибрано дуже цікаві сюжети і я завжди дивуюся, як в кінці твору головний герой розв`язує злочин і знаходить винуватця. Я пробувала читати сучасні детективи, але зрозуміла, що це не те. Бо коли я дочитую третину книжки, то вже знаю, хто скоїв злочин і чим все закінчиться. І далі у мене пропадає інтерес до прочитання тієї книжки.

- Що б тобі хотілося змінити у світі?

- На цю тему можна дуже багато говорити. Загалом, людей багато чого не влаштовує: уряд, стан доріг, людські стосунки. Ми всі говоримо, що нам щось не подобається, щось нас не задовольняє. Але, щоб хтось встав і щось зробив для того, аби було краще - такого у нас немає. Як то кажуть, один у полі не воїн. Буває, що один голос прорізується: „Я хочу, я можу, але мені потрібна допомога". Тоді всі оточуючі беруть і ховають голову у пісок як страуси. Ніхто не хоче брати на себе відповідальність і ніхто не хоче щось міняти. Можливо, це просто невіра у себе, свої сили. Такий наш український менталітет „моя хата скраю..." мене дуже хвилює. Я знаю багато людей, які, дивлячись на мої роботи, говорять: „Як би я хотів так малювати". Я кажу: „То сідай і малюй, бери простий олівець, починай з простішого, натреновуй руку, виводь лінії, якщо хочеш, я можу тебе вчити, ти хоч попробуй". Але завжди чую: „А в мене нічого й так не вийде". Я вважаю, що це неправильний підхід до справи.

- Чи не хотіла б ти жити в іншому місті?

- Мені здається, якщо я народилася у Чорткові, то у цьому є якийсь сенс. Я вважаю, що якби я мала призначення в іншому місті, то я б народилася там.

- Яка у тебе мрія?

- Якщо чесно, я дуже хочу об`їздити увесь світ, відвідати усі країни, побувати у різних куточках нашої планети. Дуже хочу побачити Африку та Австралію. Одне діло бачити ці місця по телевізору, читати про них в книзі чи чути про них від когось. А зовсім інше побувати там, побачити все на власні очі, подивитись на їхнє небо, вдихнути їхнє повітря...

- Що тебе найбільше приваблює в чужих країнах?

- Не так природа, архітектурні пам`ятки, як самі люди. Наприклад, я хотіла б зустрітися із африканським племенем для того, щоб ознайомитися із їхнім стилем життя, подивитися, як вони виживають у таких умовах. Дуже хотілось би побувати на полюванні на дику тварину, подивитися на левів, жираф безпосередньо на їх рідній території, бо в зоопарку це зовсім не те.

- Які у тебе плани на майбутнє?

- Перш за все, я знаю, що завжди буду малювати, бо в цьому я живу і ніхто у мене цього не забере. Не зважаючи на те, чи буду я навчатися по художній спеціальності далі, чи буде у мене такий диплом, я завжди буду малювати. Останнім часом я почала захоплюватися архітектурою. У найближчому майбутньому хочу закінчити педучилище і знайти хорошу роботу. Хочу сама себе забезпечувати у житті. Працювати планую за своєю спеціальністю - хочу допомагати людям, які цього потребують.

- Які, на твою думку, проблеми тепер хвилюють молодь?

- Я вважаю, що основна проблема у тому, що ми усі намагаємося підкорегувати себе під загальноприйняті стандарти. Наприклад, відомий у всьому світі стандарт, що усі дівчата мають бути надзвичайно худими. І це вважається еталоном краси. Цього я не розумію. Я вважаю, як людина з художнім баченням, що усі люди є красивими у будь-якому вигляді. Адже кожна людина індивідуальна і не треба робити із себе ідентичних роботів під стандарт. Я, наприклад, не хочу йти по вулиці і бачити свою копію. Ще одна актуальна проблема молодих людей - це ведення нездорового способу життя. Для багатьох молодих людей основне їх щастя - це піти ввечері з компанією, щоб випивати. І потім, на наступний день, слухати, як його несли додому і що він робив по дорозі. Мене хвилює, що такі люди планують робити далі. Я нікому не побажала такого життя. На мою думку, це основна проблема підліткового віку. У мене є молодша сестра Юля, яку я намагаюся відвертати від такого шляху. Я їй пояснюю, що, в першу чергу, вона індивідуальність, має свою думку, і сама вирішує, як їй жити. Часто кажу їй, що не варто іти в когось на поводу. Наприклад, якщо хтось із знайомих іде в кущі пити горілку, то не варто іти за ним тільки тому, що він подумає, що ти не така, як усі, зараз є таке модне слово - „ морозишся".

- Щоб ти хотіла побажати читачам?

- Я хочу, щоб кожна людина зрозуміла, що вона є особливою і неповторною. І не варто ламати себе для того, щоб підходити за характеристикою під стандарти. У кожного є своя думка і кожен має можливість і право донести ту думку до всіх і до кожного зокрема. Я хочу, щоб люди перестали боятися щось змінити, щоб розвивали свої таланти і себе як особистості, щоб не зупинялися на досягнутому і йшли завжди до кінця.

Ольга Мідяна,

Фото автора