Ірина Брудна - молода чортківська поетеса, заступник голови Чортківської МГО „Центррозвитку молодої громади та міжнародного партнерства ІНІЦІАТИВА", молодіжного літоб`єднання„Сонячне гроно", студентка Національного університету „Львівська політехніка", надзвичайно цікава різностороння особистість і просто жителька Чорткова. На цьогорічній книжковій толоці „СлОвія" вона була присутня як поетеса та як один із організаторів дійства. Далі наша розмова про її літературне життя та про книжковий ярмарок. 

- Ірино, де пройшло твоє дитинство? 

- Я народилася в Тернополі, але мешкаю з дитинства у Чорткові. У цьому місті відвідувала дитсадочок, тут пройшли цікаві та повні подій шкільні роки. Потім вступила до Національного університету „Львівська політехніка" на економічний факультет. Спочатку я мріяла вступати до Києва. Але, мабуть, так вирішила доля, що у день, коли ми з мамою поїхали здавати документи до вишу, квитків до Києва вже не було, але з`явилися квитки до Львова. У Львові вибір зупинився на політехніці, вступила туди... і тепер буквально за місяць вже закінчую навчання в магістратурі з маркетингу послуг. 

- Перебуваючи у Львові, чи не сумуєш ти за рідним містом? 

- Я дуже часто приїжджаю до Чорткова. Останні два роки, я часто курсую туди-сюди. До Львова їжджу здавати навчальні завдання, а тут на мене чекає синочок. Ці два міста мені важко порівняти, оскільки Чортків люблю як місто свого дитинства, а Львів для мене - місто знакове, теж по-своєму рідне, з яким пов`язує набагато більше, ніж вища освіта.

- Розкажи про свої перші починання у літературі. 

- Перші починання були ще, мабуть, у садочку - відомі дитячі віршики переробляла на свій лад. Писала свої дитячі твори у маленькому тоненькому зошиті і робила до них ілюстрації. То були маленькі казки, найперші вірші провесну, зиму, літо, дощик, який і досі дуже люблю. І завжди казала, що буду писати. В школі паралельно з навчанням я займалася усім, що мене цікавило: малювання, танці, спорт, музика. Граю на фортепіано, по-любительськи - на гітарі. А писання завжди залишалося зі мною. 

-Ірино, розкажи про свої перші видані у світ твори. 

- У моїй першій і на разі єдиній збірці є вірш, який я написала ще у 1996 році«Сирота» - моє дитяче співчування дітям, що ростуть без піклування, особливо маминого. Але вперше світ побачив мій вірш «Ялинка» на початку 2000 року у міській газеті «Ратуша». Зараз уже назбиралося чимало віршів. Частину я просто залишила у домашніх архівах для того, щоб їх пам`ятати, бо вони - мої найперші. Близько сотні увійшли до збірки „Дощі в лабіринтах відлунь". Її відредагував Богдан Бастюк - колишній голова спілки письменників у Тернополі. А відомий чортківський поет Володимир Погорецький дуже допоміг мені у тому, що, власне, познайомив тернопільську письменницьку братію із моєю творчістю. Він відвіз рукописи моїх поезій на видавничу раду в Тернопіль. Там їх розглянули серед інших доробків, взяли до уваги і видали у збірці. Це було ще у 2007 році. У серпні минулого року збірка вийшла з друку. 

- Скільки тепер віршів нараховується у твоєму творчому доробку? 

- Як уже сказала, у виданій збірці є близько сотні віршів. Приблизно таку ж кількість ми з редактором вирішили не подавати до друку. Нових творів вже назбиралося стільки ж, можливо більше. Якщо говорити про тематику, то здебільшого це лірика: пейзажна, любовна, лірика особистості, роздуми і намагання розібратися грунтовніше у світі, що оточує, його рухові, змінам у житті та й у собі, разом з тим.

- А які в тебе плани на майбутнє? 

- На разі мрія і мета - успішно закінчити університет і отримати червоний магістерський диплом. В житті намагаюся не будувати наполеонівських планів, бо доля і обставини завжди і обов`язково вносять у них несподівані корективи. Проте вірю - все на краще. Щодо творчості: зараз я ще не можу сказати, що вже готую до друку другу свою збірку віршів, але, в принципі, деякий матеріал для неї вже готовий і я над цим працюю. 

- Чи пробувала ти себе у інших літературних жанрах? 

- У мене були спроби у написанні есеїв, короткої прози. Але я вважаю, що для того, щоб писати якісну прозу треба мати більше часу та на порядок більше досвіду - як життєвого, так і літературного. 

- Іро, як проводиш своє дозвілля? 

- Важко сказати, що я маю вільний час. Можливо, у тім винна я сама, тому що без діла всидіти мені важко - нові ідеї, проекти, починання... Час розподіляю між синочком, навчанням, громадською організацією, творчістю. Намагаюсь поєднувати. Коли все-таки випадає вільний час, то витрачаю його на читання, написання творів, останнім часом захопилася фотографією. 

- Скільки книжок на рік ти читаєш? 

- Якщо чесно, я не рахую. Цього року сталося так, що я придбала дуже велику кількість книжок і значна їх частина ще непрочитана, тому що часто-густо бракує часу. 

- Які прочитані твори тебе вразили найбільше? 

- Починаючи з класики - надовго засіли в голові образи «Вершника без голови», «Овода», Довженкова творчість. Захоплює Ліна Костенко. Цікавить постмодерна проза. Чимось вона мене вражає, щось подобається, щось - зовсім ні. Взагалі, література - це як життя, власне це і є життя - багатолике, складне або геніально просте, незрозуміле, неприйнятне іноді, але завжди неповторне. Для мене головне, щоб література була справжня, правдива, а не надумана. 

- Ірино, чи є у тебе кумири в літературному середовищі? 

- Не сотвори собі кумира - такого правила я дотримуюся. Не можна сказати, що є якась одна конкретна особа, що є для мене кумиром чи ідеалом. Я стараюся прочитувати усе, що випадає читати. І на цьому стараюся вчитися, набувати досвіду, аналізуючи: як слід робити, а як не слід. Найбільша вимога як до усієї літератури загалом, так і головно до себе - коли хочеш зробити щось хороше - роби це щиро. 

- Як давно планувалася організація книжкової толоки„СлОвія"? 

- Такий ярмарок ми вже пробували зробити у серпні минулого року, на День Незалежності України. Тоді все було дуже скромно, пробно приїхали автори лише з Тернополя та Івано-Франківська. Захід тривав всього декілька годин, але гостям це сподобалося, бо потім, як ми бачили, вони приїхали до нас взимку на урочистості з приводу дворіччя журналу «Золота Пектораль» (головний редактор - Володимир Погорецький) і ось уже цього року - на книжкову толоку. Організатор Володимир Погорецький вже давно планував зробити хорошу толоку. А ми, як його помічники, цей захід почали планувати ще у грудні. 

- Яку роль ви відіграли в організації цього дійства? 

- Цього разу ми повністю допомагали організатору Володимиру Погорецькому. Окрім нього, ініціаторами дійства були: редколегія журналу „Золота Пектораль ",Чортківська молодіжна громадська організація „Центр розвитку молодої громади та партнерства ІНІЦІАТИВА". Дуже приємно, що до організації книжкового ярмарку долучився і Чортківський державний медичний коледж. Вони допомогли із озвученням свята, надали волонтерів для участі у дійстві на площі. Презентаційною базою та великими помічниками стали працівники Централізованої бібліотечної системи Чорткова, яким завдячуємо презентацією Інтернет-сайту «Золотої Пекторалі», презентаціями книг та творчості наших гостей - професора Дмитра Веприняка із Києва, що представляв поетичну збірку свого покійного сина Ярослава разом із її літературним редактором Петром Засенком - знаним поетом, редактором журналу«Київ», головою приймальної комісії НСПУ, трилогії цьогорічного лауреата Шевченківської премії Михайла Андрусяка, книг Івана Тулая з Івано-Франківщини, аж двох нових поетичних збірок відомого поета Ігоря Павлюка, творчості нашої землячки, поетеси Мар`яни Савки. Працівники бібліотечної системи також провели конкурс дитячої творчості «Казка сьогоднішнього дня», результати якого ми дізнаємося згодом. 

- Чому для книжкової толоки вибрали саме таку назву -„СлОвія"? 

- „СлОвія" - це слово, яке, в принципі, не має лексичного значення. Це така країна слова, країна натхнення, країна книги, до якої було приємно запросити чортківчан та гостей міста. Ми хотіли, щоб це було якесь таке одне слово, яке буде означати лише один наш захід, наше свято. 

- Які автори були присутні на ярмарку цього року?  

- Цього року на „СлОвії" були присутні автори з багатьох куточків України. Майстри слова приїхали до нас із: Києва, Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї. Дуже приємно, що, як я згадувала вище, до нас завітав редактор журналу „Київ", голова приймальної комісії при Національній спілці письменників України Петро Засенко, цьогорічний шевченківський лауреат Михайло Андрусяк, голова Івано-Франківської спілки письменників, критик, літературознавець і перекладач Євген Баран. Гості з Івано-Франківська полюбляють до нас приїжджати, адже цьогоріч на «СлОвію» завітали звідти дванадцять майстрів пера. Зокрема, прозаїк Володимир Єшкілєв, Степан Процюк, поет Ярослав Ткачівський, Василь Бабій. З Чернівців до нас приїхали: Мирослав Лазарук, його син Мар`ян Лазарук, молодий поет Роман Стадник. «Файне місто Тернопіль»делегувало наших добрих знайомих - це і голова Спілки письменників Тернополя поет Євген Безкоровайний, колишній голова Спілки, гуморист Богдан Бастюк, поет і письменник Петро Сорока. Зі Львова завітали поети Ігор Павлюк та Олександр Гордон. З чортківських письменників на толоці були присутні: поет Йосиф Свіжак, Андрій Базалінський та інші. 

- Іро, ти собі щось придбала на ярмарку? 

- Я придбала багато книжок. Серед них роман Степана Процюка „Тотем", дві збірки Мар`яна Лазарука, переклади поезій Яна Твардовського, декілька дитячих книжечок та інші. І звичайно ж, придбала новий номер журналу „Золота Пектораль", який презентувався в день ярмарку.

- Розкажи, будь ласка, про конкурси, які відбувалися під час толоки. 

- Ми планували провести два літературні конкурси. Але у нас пройшов лише один, власне дитячий. Тому, що на дорослий конкурс люди не зголосилися. Зауважте, на жаль, молодь не зреагувала, позаяк захід був добре розрекламований у мережі Інетрнет, зате був один дідусь, який приніс свій допис. Ми вирішили, що цей нарис, як єдиний „Лист до...", має бути надрукований. Про дитячий конкурс працівники бібліотеки повідомили школи, та й окремо своїх юних читачів, які цікавляться літературою. В основному в конкурсі взяли участь діти молодших та середніх класів. Від них ми отримали з десяток творів. Це мало і мабуть, тому, що ярмарок випав на суботу, і діти хочуть відпочити від навчання, та й не так багато тих, хто у майбутньому буде майстром пера. Всі учасники написали твір на тему „Казка сьогоднішнього дня". Вони прийшли вже, мабуть, з певними думками і кожен писав своє бачення. Одна з казок, наприклад, починається словами: „Жив собі ноутбук...".Примітно, що немає напевно дитячих книжок, які би так починалися. Тому, якщо вони дотягують до певного рівня, то ми могли б домовитися з видавцями, щоб казки з`являлися на сторінках книжок.

- Чи планується проводити„СлОвію" наступного року? 

- Дасть Бог - буде «СлОвія». Ми маємо надію зробити таку книжкову толоку традиційним заходом і проводити щорічно власне в цей час. Наступного року плануємо виправити ті питання, які були упущені цього разу. 

- Що хотілось би побажати читачам? 

- Читайте, будь-ласка! Бо, якщо ті люди, які сьогодні не купують книжок, в дитинстві читали десять книг на рік, то теперішні діти поза межами шкільного плану не читають практично нічого. Хотілось би, щоб діти починали читати вже, а не відкладали на потім. І щоб з часом, коли в нас зросте покоління читаюче, книжкові ярмарки закінчувалися порожніми полицями, розпродавши всі книги. Адже література - чи не найважливіша складова кожної культури. Читайте, у слові - ми самі, наше серце, наші душі, наша вічність. Згадаю слова Євгена Барана: література - це єдине, що залишиться по нас і скаже про нас опісля, коли все буде мовчати...