Поетичною геніальністю Т.Г.Шевченка ми пишаємось перед усім світом. Він займає в душах українців почесне місце  поруч із святими образами через те, що так розумів народ і співчував йому, як ніхто інший.

З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що увібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

До таких належить «Кобзар», книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого націо­нальних духовних скарбів.

«Кобзар» називають  українською Біблією, ця книга є у кожній оселі. Духовний батько української нації Т.Г.Шевченко здатен підняти наш народ з колін, збудити громадянську свідомість. Для цього маємо вивчати «Кобзар», запам`ятовувати і кожною клітиною усвідомлювати Шевченкове Святе писання.

18 квітня 1840 року  у Санкт-Петербурзі при сприянні Євгена Гребінки  вийшла друком перша поетична збірка Тараса Шевченка  "Кобзар" .

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" тоді містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка - Нащо мені чорні брови", "До Основ`яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"),та мав тираж 1000 примірників, усе ж він засвідчив, що в українське письменство прийшов поет великого таланту. Після видання цієї збірки поета почали називати Кобзарем, а сам Тарас Шевченко деякі свої оповідання підписував «Кобзар» Дармограй.

З усіх видань «Кобзаря» перше мало найприємний вигляд. Воно й мало свою особливість - офорт на початку книги, зроблений за малюнком Василя Штернберга, де зображені: народний співак - кобзар з хлопчиком поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення. В світі збереглося лише декілька екземплярів «Кобзаря» Т. Г. Шевченко 1840 року.

Ще за життя автора вийшло ще дві збірки з такою ж назвою у 1844 та у 1860 роках. 1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».

«Кобзар» 1860 року був надрукований коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі по Україні у 1859 році в Млієві. Платон Симиренко - відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка. Того ж року вийшов «Кобзарь» в перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.

Українська поезія ще не знала такої художньої майстерності, непідробної природності, щирого ліризму. Пізніше Іван Франко писав: "Поява Шевченкового "Кобзаря" 1840 року в Петербурзі мусить уважатися епохальною датою в розвою українського письменства, другою після "Енеїди" Котляревського. Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову".

15 квітня у читальній залі центральної бібліотеки  відбувся поетичний вернісаж «Свого поета Кобзаря - сім`я шанує вільна, нова», приурочений до 170 річниці виходу з друку збірки «Кобзар».  Запрошена учнівська молодь 10 класу  загальноосвітньої школи № 2 м.Чорткова із своїм класним керівником Н.Вишняковою та вчителем української мови і літератури Н.Віцінською мали змогу почути історію написання цієї священної книги,  перелистати сторінки «Кобзаря».  Ведучими свята були бібліотекар відділу обслуговування Н.Є. Гриців та завідувачка відділом обслуговування  відділом ЦБ О.Рибух.

Захоплююче і зворушливо читали поезії Т.Шевченка члени літературної студії «Сонячне гроно», що діє при центральній бібліотеці.

Олеся Куфель - учениця  8 класу загальноосвітньої школи №7 прочитала вірш «Стоїть в селі Суботові», уривок із поеми «Кавказ» читав учень 10 класу ЗОШ № 2 Мисько Олександр, щиро і проникливо інсценувала уривок із поеми «Сон» Ілонка Поселюжна - учениця  8 класу школи №2, «Заповіт» прочитав Михайло Наконечний - учень 8 класу ЗОШ №6 , - у цьому посланні до нащадків відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевне­ність у неминучій перемозі.

У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особистість, від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям. Тут його, Шевченків, темпе­рамент, його щира й беззахисна у своїй відкритості душа. Тут думки - ним вистраждані, кривди - ним пережиті, тут картини саме його, Тарасового, дитинства.

Шевченкові належить виняткова роль у згуртуванні передових сил української нації, у розвитку й формуванні свідомості українського народу. «Кобзар» охоче оспівує минувшину, але спря­мований він у майбутнє. З творчістю Шевченка пов`язане ста­новлення нашої літературної мови.

«Кобзар» називають явищем феноменальним, творця книги, що стала національною святинею українського народу, ставлять серед найславетніших поетів людства.

Кожен, хто, відкривши томик «Кобзаря», вживеться в багатю­щий світ його образів, сягне в його розпечені надра, відчує, що книгу цю написала людина, яка воістину вистраждала свої від­криття, людина, яка по крутизнах життя піднеслась до вершин мудрості, на верхогір`я людського духу.

«Кобзар» - книга невичерпна, книга - на віки. Нові прийдущі покоління знаходитимуть у ній синтез народного і все­людського досвіду, як ми знаходимо його у книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.

Слово вічне, слово, невмируще своєю правдою, нев`янучою художньою красою,- це і є «Кобзар».

Олена Рибух,

заввідділом обслуговування центральної бібліотеки