Ольга Чорпіта (з дому - Могилюк) - жінка, яка завжди тягнеться до дерева пізнання чи то в культурній, чи в історичній сферах. З нею дуже цікаво порозмовляти, у неї багато можна почерпнути.

Починала Ольга свою діяльність вчителем гри на фортепіано у місцевій дитячій музичній школі, відтак був перший виш, потім - другий, хоча обидва - гуманітарні.

Опісля того, як пов`язала своє подружнє життя із відомим в районі краєзнавцем, директором Чортківського краєзнавчого музею Яромиром Чорпітою - крок за кроком, постійно допомагаючи чоловікові у справі краєзнавства, й незчулася,  як пов`язала свою долю із музеєм. Тепер пані Ольга науковий співробітник музею і живе його життям. Хоч і не може цілком покинути творчої стезі. З її доброї руки ось уже кілька літ поспіль діє при музеї клуб творчих особистостей.

Календар нам нагадує, що в середині квітня маємо День охорони пам`яток. То як тут не згадати про жінку, котра живе цими пам`ятками і намагається прищеплювати, як деревце навесні, цю любов усім, хто трапляється на її шляху, мов промовляючи: «Наша історія багата і неординарна, цінуйте, пізнавайте і любіть її».

- Пані Олю, на скільки цікавляться сьогодні люди і молодь історією нашого краю?

- Цікавими питаннями, культурою поведінки виділяються учні гімназії «Рідна школа» і загальноосвітньої школи № 7 міста. З ними працювати - одне задоволення, учні і вчителі у ході екскурсій задають запитання, усім цікавляться.

Почали зараз працювати із загальноосвітньою школою № 5, на жаль, учні цієї школи дуже неуважно слухають, під час екскурсії музеєм не задають жодних питань, нічого їх не цікавить. Досить складним контингентом є учні Вищого професійного училища.

Дуже приємно працювати із нашим Чортківським державним медколеджем. Варто лише зателефонувати заступнику директора з виховної роботи Наталії Сулимі, як одразу ж організовуються групи для екскурсій.

Загалом, я вважаю, що усі студенти міста, особливо першокурсники, мають відвідати місцевий музей, бо Чортків - це місто їхньої молодості. Тут вони проводять кращі роки і часто, бува, що вони навіть не знають, де знаходиться місцевий краєзнавчий музей...

- На другий день Великодніх свят ви мали екскурсійну групу з Донецька. Що це за група, який її склад і яка мета візиту до нашого Чорткова?

- Це була збірна група, учасники якої хотіли відвідати Західну Україну і належали до різних фахових та вікових категорій. Вирішили, зібралися і приїхали до Чорткова.

- Яке враження на них справив наш Чортків?

- Вони були дуже зацікавлені нашою історією, храмами. Екскурсію ми розпочали українською мовою, однак екскурсанти, у зв`язку з тим, що вони погано розуміють державну мову, попросили, аби в подальшому не перебивати екскурсовода перепитуваннями, уточненнями, попросили говорити російською. Тому Яромир Чорпіта, директор нашого Чортківського краєзнавчого музею, проводив екскурсію далі російською.

- Часто приїжджають до нас подібні групи?

- Так. Уже була у нас група киян. Ось із Хмельницького група планує приїхати до нас на екскурсію у рамках зеленого туризму. Завдяки Інтернету люди знають про наш Чортків, наші архітектурні пам`ятки, які вони високо оцінюють і приїжджають, аби на власні очі побачити усе це, до чого ми, корінні чортківчани, уже звикли.

Минулоріч, відпочиваючи у Гусятині, подружня пара з Донецька виявила бажання приїхати на екскурсію до Чорткова. Це люди середнього віку. Вони побували в музеї, опісля виявили бажання ознайомитися з містом. Закінчили екскурсію у музеї більшовицького терору, де екскурсію провела колишній політв`язень сталінських концтаборів Марія Штепа. Ці донеччани розмовляли українською мовою і залишили по собі дуже приємне і незабутнє враження. Пані Марія Штепа запропонувала жінці одягнути вишиту сорочку, на що та радо погодилася. То ж ми сфотографувалися напам`ять. Наші гості попросили нас надати їм побільше матеріалів про Чортківську офензиву і написали нам вдячного листа, який ми зберігаємо, як згадку про дуже приємне знайомство.

А наприкінці зустрічі як дали візитку, то я ледь не обімліла. Окрім того, що вони обоє за фахом історики, він - ректор інституту іноземних мов міста Донецька, вона - викладач. То ж уявіть собі, я за фахом філолог вела екскурс у минуле нашого краю істориків-науковців. Це добре, що я від початку про це не знала, а то б, напевне, лише б заїкалася (сміється). А так наша бесіда була легкою і невимушеною. До речі, вони запропонували нам допомогти із перекладами на англійську та польську, адже ми тоді готували до друку книгу «Туристична Чортківщина».

Приємно, що тепер все частіше наші вітчизняні туристи щороку обирають собі якусь окрему область України. Часто автостопом відвідують кожну по черзі, перед тим, вивчивши усе по Інтернету.

Хотілося б, аби таких людей, які вивчатимуть докладно історичну спадщину нашої держави, побільшало, бо ми часто надаємо перевагу туристичним маршрутам за кордоном, а у себе під носом не хочемо побачити справжньої краси, своєї Вітчизни.

- Цьогоріч в лютому наш чортківський замок увійшов до проекту «Замки Тернопілля», і ви маєте до цього безпосередній стосунок.

- Це все тягнеться із 2007-го року. І тут треба віддати належне директору Чортківського краєзнавчого музею, Заслуженому працівнику культури України Яромиру Чорпіті, який наполегливо, крок за кроком до цього йшов, стукав в усі двері, аби відкрилося фінансуання для відновлення нашого замку і вливання у нього нового життя.

Приємно відзначити, що у цьому нам допомагали головний архітектор району Б.Дудяк та постійно підтримували нас в усьому наші керівники району - голова Чортківської райдержадміністрації Т.Капуста та голова райради Р.Чортківський, начальник відділу культури і туризму Г.Чайківська.

- А чим найбільше приваблює чортківський замок?

- Як історична пам`ятка, замок поки що не досліджений і становить надзвичайно великий інтерес для археологів та істориків, адже про нього наявні тільки коротенькі історичні відомості. Споруджено його наприкінці XIV - початку XV століття з ініціативи першовласника цих земель Єжи Чартковського. Спершу він був дерев`яним і основним його призначенням було стримувати напади турків і татар на місто. Згодом, у 1522 році, коли за магдебурзьким правом Чортків став містом, а замком володів Станіслав Гольський, замок після зруйнування турками було перебудовано на кам`яний. На той час, це була міцно укріплена федальна, а відтак і козацька фортеця.

Змку судилося відіграти значну роль у визвольному русі нашого народу в першій половині XVII століття у 1649 році тут розміщалися три козацькі полки під проводом Максима Кривоноса. Спільними зусиллями жителів міста, яких очолив міський кушнір Северин Настільний, та козаками, було штурмом взято замок і захоплено в полон багато польських шляхтичів на чолі з графом Павлом Потоцьким. Багато чортківчан тоді влилися до військ гетьмана Богдана Хмельницького, зокрема Федір Лизогуб, пізніше став одним із помічників Хмельницького, полковника Лавріна Капусти, що був у гетьмана начальником розвідки. Також наші земляки із козаками Максима Кривоноса, брали активну участь у боях за Бучач та інших епізодах визвольної війни.

У 1672 році ці землі захопили турки, які панували 11 років. Замок став резиденцією субпаші Подільського пашалику. Але об`єднані сили європейських держав, розгромивши турків під Віднем у 1683 році, змусили їх покинути ці землі. Польща знову утвердила своє панування, яке тривало аж до першого її поділу у 1772 році, після чого Чортків увійшов до складу Австрійської імперії.

Пізніше власники міста, Садовські, здавали його в оренду під торгові склади єврейським купцям. У 1863 році тут була в`язниця, де перебували арештовані польські повстанці. Наприкінці ХІХ століття останній спадкоємець Садовських - Гієронім, передав свої володіння і замок польському жіночому монастирю сестер-кармеліток, які продовжували здавати його під склади товарів місцевим купцям. Як бачимо, доля замку надзвичайно складна, цікава та неординарна. Існує ще безліч нерозгаданих таємниць пов`язаних із цією історичною спорудою.

- А це правда, що у Чорткові від замку є підземні ходи?

- Так, підземні ходи були збудовані у перші десятиліття XVI та на початкуXVII століття. Найдревнішими вважають ті, що розташовані з південно-західного боку замку. Їх є чотири. Перший, проходячи під річкою Серет, прямує до костелу; а другий - у напрямку залізничного вокзалу до палацу Садовських, який знаходився на території теперішнього комбінату хлібопродуктів; третій також збігав попід Серет, але був на декілька сот метрів правіше від першого і прямував до колишнього замку Лянцкоронських у Ягільниці. Четвертий хід виводив до замку у місті Теребовлі. Ці ходи при нападах на місто турків і татар, під час військових дій та тривалої облоги, відіграли неабияку важливу роль у житті Чорткова. Численні пожежі та руйнування міста різними ворожими військами, а також час, частково знищили ці ходи, тому і надалі залишається інтерес істориків та археологів до відновлення та дослідження підземних таємниць Чорткова.

- Пані Олю, ваші знання з історії краю багаті, і це лише часточка з того, чим ви можете поділитися із нашими читачами. Але як так сталося, що ви свого часу змінили професію з вчителя гри на фортепіано на музейного знавця?

- Так повернулося життя і я спочатку почувала себе у не своїй тарілці. Але Яромир Іванович (Чорпіта - Авт.) дуже уміє захопити, і тоді мені довелося допомагати йому готувати до друку другий випуск книги «Чортків» (2002 року). Багато матеріалів ми спільно передруковували, додавали, і я настільки захопилася цим, що це стало моєю справою. І ось уже восьмий рік поспіль я працюю в Чортківському краєзнавчому музеї.

- Скільки часу вже діє при музеї клуб творчих особистостей, і які особистості ділилися з учасниками клубу своїми талантами?

- Клуб діє з лютого 2007 року. Пішов уже третій рік. За цей час дуже багато особистостей «перейшло через наші руки» - це молода поетеса Ірина Брунда, зрілі творці слова Раїса Обшарська, Андрій Базилинський, сестри Бойчук і Гургач - мисткині з бісеро- і лозплетіння, вишивальниці Свистіль, Поповська, Фармега, художники Ірина Вербицька, Федір Ковальчук (викладач педагогічного училища ім.О.Барвінського), представляли роботи з бісеру дітлахи із дитячого дошкільного закладу № 1 «Золота Рибка» (керівник Олександра Скорохід), ділилося планами творче подружжя Грицьківих, лікар-поет Гопанчук, а художник Захаров і до нині має свою виставку у нашому музеї...

Наш край дуже багатий на цікаві особистості і це нас захопило й ми продовжуємо вишукувати талановитих людей і представляти їх і їхню творчість на широке коло поціновувачів.

- Ваш чоловік - директор краєзнавчого музею Яромир Чорпіта. А вдома ви також обговорюєте з ним музейні справи?

- У нас усі 24 години доби - це музей. Ми навіть ведемо екскурсії разом. Є моменти історії про які мені цікаво розповідати, щось більше приваблює Яромира. Я вважаю, що й для відвідувачів музею це також цікаво, бо змінюються екскурсоводи, змінюються інтонації, тембри мовлення, що є привабливим для слухового сприйняття.

- Трапляється в рутинному житті, що часом як усе набридає, то, бува, підійдеш до якогось музейного експоната і відчуваєш, що він тобі гріє душу?

- (Сміється). Звичайно, буває. Для мене таким предметм є китайська ваза - наш найцінніший експонат із цікавою історією. Це досить велика ваза, придбана на початку ХІХ століття. Тоді Китай славився виробництвом фарфору. То були вироби, які у залежності від того, як хтось вкинув у нього отруту, змінював свій колір. А придбав цю вазу магнат Лянцкоронський, який проживав у палаці в Ягільниці. Ваза досить об`ємна і була прикрасою інтер`єру палацу.

Коли формувався наш краєзнавчий музей, у 1976 році, Яромир Чорпіта збирав для нього експонати. Йому підказали, що в одного селянина у селі Нагірянка (Ягільниця і Нагірянка - поряд - Авт.) є така ваза. Коли він туди прийшов, ваза була дещо знищена і... в ній неслися кури... Так виміняли цю вазу за мішок цукру чи муки. Вже й не пригадую за що саме. Відтоді ця красива старовинна окраса у нас. І хоч вона пошкоджена, ми трішки побоюємося віддавати її на реставрацію, аби нам потім не повернули копію, а оригінал не залишили у себе, як це було, коли археолог Банківський у селі Швайківці розкопав курган і найцінніше вивіз до Львова, а нам залишив лише рештки кераміки.

Ми домовилися з панею Наталією Собкович, яка відає музеями області, щоб зробити ковпак і підсвітку для цієї вази.

- Що б ви побажали нашим читачам?

- Дорогі краяни, любіть свій край, свою Україну. У нас надзвичайно цікава історія. І коли ми лише навчимося цінувати і любити наше рідне, як це роблять інші народи, - то й самі станемо кращі душею і зможемо, зберігши свої пам`ятки, приваблювати й іноземних туристів і відповідно - збільшувати нашу місцеву казну, дбати про красу і задбаність нашого міста.