«Вас вітає Тернопільщина! Край історичних фортець, унікальних печер та релігійних святинь» - такі аншлаги у багатьох місцях зустрічають автотуриста, котрий перетинає кордон Тернопільської області.

Не будемо зупинятися на тому, в якому стані нині перебуває більша частина історичних фортець та релігійних святинь... Читач, що цікавиться історико-культурною спадщиною краю, скоріш за все, сам викладе вельми красномовні приклади. Звісно ж, згадає він і ТЕ, що у Чорткові називаємо замком Гольських, занедбаний монастир отців домінікан  та напівзруйновану синагогу Головну у самісінькому центрі міста, руїни костелів у Скородинцях, Улашківцях, Росохачі, Язловці, Червоногруді, Устечку... Список зразків недбальства може видатися надто довгим, а відповідь на запитання - чи варто заохочувати туристів до їхнього споглядання - неоднозначною. Вважаю це питання особливо варте уваги у ці квітневі дні, коли ми відзначаємо Дні довкілля та охорони історичних пам`яток.

Тому на цей раз - про все разом. Не з меншою обґрунтованістю, аніж стосовно  „фортець, печер та релігійних святинь", Тернопільщина може вважатися „краєм історичних парків та палаців". Щоправда і тут не обходиться без багатьох „але". І нам не доводиться пишатися зразками паркового та палацового мистецтва, про які дбаємо, так як варшав`яни - про  свої парки „Віланув" та „Лазенки". Та все ж...

Зразки історичних парків та садів відомі на Західному Поділлі з 17 століття. Їх безперечно можна вважати цікавими прикладами гармонійного злиття національно-культурних традицій та природного розмаїття краю. У минулому це були головним чином монастирські сади, а також парки при шляхетських маєтках. Загалом же в Україні за офіційним списком нараховується більше 250 парків та ботанічних садів загальнодержавного значення.  Близько 40 історичних парково-палацових ансамблів  різного масштабу та стану збереженості можна нарахувати і на Тернопільщині.

Драматичні події історії краю не обминули й долі зелених оаз. Певною мірю можна вважати, що їх також було "репресовано". Так у бурхливому ХХ столітті лише на Тернопільщині зазнали непоправних втрат: один з найдавніших в Україні Кременецький ботанічний сад (заснований 1806 року при місцевому ліцеї професором В.Бессером) та найбільший на Подністров`ї парк родини Мисловських, а згодом - Бадені - у Коропці Монастириського району. У останньому, на унікальному природному ландшафті долини річечок Коропчика і Млинівки неподалік від місця їхнього впадіння у Дністер, на площі більш ніж 200 гектарів колись було створено самобутній парковий ансамбль з оранжереями, містками, оглядовими майданчиками. Проектував парк знаний на той час майстер - садівник Рьогрінг (Rohring), відомий Європі, як творець Стрийського парку у Львові. У наш час парк займає значно меншу площу, але окремі його дерева справді унікальні... Парк прикрашає найвеличніший у краї палац колишнього цісарського намісника Галичини - графа Бадені. Щоправда, про сучасний стан його збереження також не важко здогадатися...

До сьогодні збереглася лише невелика частина парку навколо палацу Мнішків у Микулинцях (нині - приміщення санаторію), а колись він простягався до самого берега річки Серет.

Частково вцілів історичний палац та група дерев парку В.Гнєвоша у Золотому Потоці. Ймовірно, що ближчим часом вони отримають нового авторитетного господаря. Саме у Золотому Потоці планується розмістити адміністрацію національного природного парку „Дністровський каньйон", указ про створення котрого нещодавно підписаний президентом В.Ющенком. Добре буде, коли саме так буде...

Поступово відновлюється раніш занедбаний історичний парк у Язловці, закладений тут засновницею монастиря Непорочного Зачаття Блаженною Марцеліною Даровською у другій половині ХІХ століття. Вже відремонтовано частину історичних приміщень, освячено монастирський пантеон. Минулого року чортківський „Зелений Світ" розробив обґрунтування стосовно надання язловецькому паркові заповідного статусу, чекаємо на рішення органів Мінприроди та місцевої влади... Дуже хотілося б, аби колорит історичного Язлівця у майбутньому втілювався не лише у руїнах.

Наскільки це можливо - зусиллями місцевої початкової школи - підтримується невеличкий старовинний парк та палац у Дзвенигороді Борщівського району. Але якщо школу незабаром закриють через зменшення кількості учнів - чи знайдеться новий дбайливий господар для історичної пам`ятки?..

На жаль за відсутності належного догляду поступово втрачають колишнє багатство та декоративність коштовні паркові ансамблі у Заліщиках та Більче-Золотому. Адже тут знаходяться можливо найкращі зразки дерев-екзотів на цілому Західному Поділлі: величні дерева ліродендрону та гінкго.

Взагалі не залишилося сліду від старовинних шляхетських парків у Плотичі та Червоногруді. Як, до речі, й від парку та палацу Садовських-Борковських, який колись прикрашав історичний центр Чорткова... Можливо, нарешті прийшов час відновити спогад про той парк - створивши гармонійний історико-сакральний комплекс довкола собору Святих Петра і Павла?  

Лише невеликі групи чорних австрійських сосен та лип нагадують про колишню красу парку та саду чортківського монастиря Сестер Милосердя (тепер - Церква Непорочного Зачаття). І кожного року чомусь меншає тих лип, і сосен, і ясенів...

Одним з найбільших у околицях Чорткова та збереженим майже у колишніх межах можна вважати давній парк Дідушицьких-Чарторийських у історичному Яблунові Гусятинського району. Будівництво панського палацу почалось тут приблизно у 1820 році. Ймовірно, що у ту пору сплановано й парк - тобто нині він наближується до свого двохсотлітнього ювілею. Але окремі дуби яблунівського парку скоріш за все є залишками корінної діброви, а їхній вік може сягати 300 років (!). Та як би там не було, у парку Дідушицьких-Чарторийських міститься колекція історичних дерев, якою може похвалитися далеко не кожне історичне місто і далеко не кожний обласний центр. Прикро, що парк за останні роки майже не доглядається та що він у цілісному вигляді досі не має статусу пам`ятки садово-паркового мистецтва. Думаю, що наша організація вже цього року виправить цю несправедливість...

Давно слід віддати заслужену шану пам`яті останньої власниці палацу та парку у Яблунові - пані Флорентіні Чарторийській - Ценській. Цілком завдячуючи їй та за її кошти 1875 року у селі було збудовано церкву Успення Богородиці, вже згодом - у 1900-у - костел Святої Ельжбети, а також: школу, млин, впорядковано парк та каскад ставів довкола нього. Пані активно сприяла просвіті селян, як українців? так і поляків, усе своє життя провела з людьми,  заповідала й поховати себе серед них - не у фамільному пантеоні, але на звичайному сільському цвинтарі. Добре, що її могила нещодавно відновлена вдячними зусиллями громади місцевої церкви.

Цікаво, що 1883 - 84 роках у яблунівському палаці побував Іван Франко. Він і дідич із села Вікно Володислав Федорович гостювали у пані Флорентіни Чарторийської-Ценської. Каменяр тоді працював над архівом батька Володислава - посла до австрійського парламенту Івана Федоровича. Перебування у Яблунові Іван Франко описав у своєму щоденнику...

Серед кращих зразків садово-паркового мистецтва краю, створених не так давно, варто згадати тернопільський ландшафтний парк "Загребелля", Гермаківський та Хоростківський дендропарки.

Дендрологічний парк у Гермаківці (Борщівський район) заснований на 25 гектарах у 1956 році за ініціативою лісничого М.Г.Дейнеки. Парк підпорядкований Чортківському держлісгоспу. Тут створено справді унікальне зібрання дерев кількістю - лише вдумайтеся! - півтори тисячі видів. Найбільшої уваги заслуговує колекція хвойних із різних ботаніко-географічних зон Євразії та Північної Америки, є унікальні представники реліктової флори. На жаль, останнім часом у дендропарку знизилась інтенсивність робіт з впорядкування насаджень, що негативно відбивається на його декоративності та на санітарному стані. Масиви дерев, що досягли свого біологічного зросту, місцями перетворили парк у густий ліс. Але повітря парку, настояне у кронах вічнозелених велетнів, воістину неповторне....

Хоростківський дендропарк закладено 1972 року під керівництвом співробітника Подільської сільськогосподарської дослідної станції Василя Корчемного. Тепер парк розрісся і перебуває у розквіті своєї красі. Він є гарним у будь-яку пору року, але особливо розкішним - у травні - в пору масового цвітіння дерев. Неповторне враження справляє парк і у середині жовтня, коли крони спалахують жовтими та багряними барвами... За 30 років свого існування парк став справжнім музеєм екзотичної та реліктової флори під відкритим небом. Сьогодні його можна вважати найуспішнішим прикладом сучасного садово-паркового мистецтва на Поділлі. У дендропарку чудово прижилися гінкго, тюльпанове дерево, рододендрони, сосна Веймута, кедрова, австрійська, тис ягідний, тсуга, ялиця Дугласа, багато видів туї, ялівцю та кіпарисовика. Є ціла родина дубів різноманітних видів та форм. Але найбільшою гордістю пана Корчемного є гайок магнолій, найбільша на Поділлі колекція дерев цього виду. Акліматизацією "королеви садів", "дерева-букету", як любить називати магнолію садівник, він займається тут понад 30 років. Досвід, набутий за цей час свідчить , що частина роду магнолієвих, а саме її листопадні види, можуть успішно вирощуватись в умовах Поділля.

Планування дендропарку виконано у двох традиційних європейських стилях. Передня, фасадна його частина - у регулярному, або французькому: вздовж прямої алеї колоновидних туй симетрично розміщено дерева, кущі, газони, квітники. Тут царює урочисто-піднесений настрій та геометрично-струнка гармонія форм. Другу, більшу частину парку, що охоплює біля 70 відсотків його території, складають композиції, сформовані у ландшафтному, або англійському стилі. Саме тут, як мені здається, найбільше любить зупинятися творець парку. Саме тут, на тлі темних хвой і осяяних сонцем галявин, серед звивистої канви доріжок сформовано мальовничі, майже природні пейзажі, сповнені теплоти і чарівності композиції дерев. Деякі з них немовби перенесені: з вікторіанської Англії або з Середземномор`я.

Щороку Хоростківський дендропарк відвідують тисячі гостей. Ось що записав у книзі відвідувань академік Костянтин Ситник: "Кожен з нас бачив чимало шедеврів садово-паркового мистецтва. Але щоб одна людина з небагатьма помічниками створила таку красу - такого ми ще не бачили".

Василь Корчемний також не раз бував у Чорткові. Дуже прикро, вважає він , що на цьому неповторно - мальовничому ландшафті, у кліматичних умовах значно більш сприятливих, ніж у Хоросткові, за наявності кількох економічно спроможних підприємств, держлісгоспу, численних навчальних закладів, релігійних громад досі так мало зроблено в плані озеленення міста. Старі парки знищено або занедбано. Чортківський міський парк відпочинку давно чекає на впорядкування та реконструкцію. Правовий статус нечисленних скверів Чорткова не визначено, частина з них забудована. Насаджень останніх років дуже мало і виконуються вони безсистемно. Догляд за деревами на вулицях і у скверах майже не ведеться, крони спотворюються варварським обрізуванням. Лісові та чагарникові масиви на крутосхилах долини Серету постійно руйнуються та засмічуються.

Творець "подільської оази" колись пропонував нашій міській владі свою безкорисливу допомогу у реконструкції міського парку відпочинку, у плануванні нових зелених зон: і в якості консультанта, і порадника, і проектанта. Здається, його більше хвилює вигляд нашого міста, аніж нас самих. Чомусь ми не хочемо мати у себе зеленої оази, подібної до хоростківської або гермаківської. А шкода...

Чому у минулі часи люди настільки чітко розуміли, що природна краса облагороджує, виховує, спонукає до роздумів? Чому ми втрачаємо це розуміння? Що втрачаємо разом з ним? Адже парк або сад - це більше ніж просто колекція дерев. У ньому людина втілює свою ідеальну уяву про прекрасне та гармонійне. Працюючи у ньому, починає глибше відчувати глибинні зв`язки із Землею, підходить до розуміння причин різнобарв`я національних культур. Їхні витоки - у багатоликих образах Природи. Надаремно один з класиків екологічної етики Олдо Леопольд вважав: "Багате різноманіття світової культури відображує різноманіття природи, яка породила її."

І мабуть також не даремно біблійний Рай виступає первинним образом гармонійно-щасливого існування людини - САМЕ У ВИГЛЯДІ САДУ. Можна згадати і інші приклади (сади Гесперід, сади Семіраміди, сади Афінської школи, європейських університетів). Давні люди інтуїтивно відчували, що близькість до живої природи є передумовою життєвої гармонії. Що культура, відчужена від власного першоджерела -  Природи - є холодною і агресивною.

Саме у формі саду ми отримуємо диво гармонійного поєднання природної та рукотворної (окультуреної, олюдненої?) краси. Тут сама Природа і Культура зливаються у єдине органічне буття. І творять гармонію у нас самих...

Олександр Степаненко,

голова ЕГО „Зелений Світ"