26.02.2010 - Ігор Грималюк – жива енциклопедія історичної пам`яті

З паном Ігорем Грималюком, учнем Чортківської гімназії, дослідником життєвого подвигу командира УПА генерала Р.Шухевича, учасником майже усіх з`їздів РУХу та форумів української інтелігенції, я мала зустрітися давно. І ось буквально днями, наша думка про зустріч мала щастя втілитися у реальність. Разом із відомою в районі просвітянкою Анною Савкою, яка тепер живе у Тернополі, до Чортківської гімназії приїхав і пан Ігор. Попри свій поважний вік (83 роки) Ігор Михайлович досить енергійна і соціально активна особистість. Не може він жити просто так. Ось і цього разу спілкувався з гімназистами, переповідаючи про Романа Шухевича та історію своєї родини, котра має досить цікаві сторінки, при цьому добре володіючи багатим матеріалом, як у нас кажуть, „без папірця". Ми зустрілися з Ігорем Михайловичем у музеї Маркіяна Шашкевича в гімназії «Рідна школа» в Чорткові.

Перед тим, як перейти до інтерв`ю, трішки вдамося до детальніших відомостей про І. Грималюка.Пан Ігор із перших днів існування РУХу разом із дружиною вступив до цієї громадсько-політичної організації і донині активно працює на ниві національно-патріотичного відродження України. Він голова Координаційної ради громадських організацій національно-патріотичного спрямування краю, голова обласної організації Української світової спілки професійних учителів... Словом, усіх регалій не злічити.

Упродовж років Ігор Грималюк був провідним хіміком Тернопілля. 20 років викладав хімію у Тернопільському кооперативному технікумі, керував методичним об`єднанням вчителів середніх навчальних закладів області. Він є автором підручників і посібників з хімії та значної кількості статей на моральні, педагогічні і політичні теми. За плідну працю нагороджений ювілейною медаллю Р.Шухевича і великого числа почесних грамот і подяк.

- Пане Ігоре, у 2007 році вийшла друком ваша книга «Наш родовід». А звідки ви родом, хто ваші батьки?

- Народився я у 1927 році в селі Тишківцях Городенківського району на Івано-Франківщині у сім`ї греко-католицького священика Михайла Грималюка. Діди і прадіди по батьківській лінії були селянами.

По материнській лінії я походжу з двох великих священичих династій Балицьких, корені яких сягають часів Данила Галицького, і Сосенків, пов`язаних з діяльністю Івана Мазепи.

На формування світогляду мого батька мала вплив Коломийська гімназія, а також патріотична родина Шухевичів. У будинку отця Зенона Шухевича, брата діда Романа Шухевича, бували видатні українські діячі - М.Грушевський, І.Франко, В.Стефаник. Родина Шухевичів походила із нашого села. То ж у моїх дослідженнях є багато із спогадів очевидців. Про славний рід Шухевичів написано дуже багато. Це той великий український рід, який дав багато видатних діячів науки і культури. Серед них - Роман Шухевич (Тарас Чупринка) командир УПА, Герой України.

Його дід Володимир Шухевич - етнограф, публіцист, засновник товариства «Просвіта», автор п`ятитомної етнографічної праці «Гуцульщина».

Видатною діячкою була і його дружина( бабуся Р.Шухевича) Герміна Шухевич. Вона -  яскрава постать у жіночому русі Галичини, співзасновниця товариства «Клуб русинок», який пізніше було перейменовано в «Союз українок», товариств «Українська захоронка», «Труд».

Діяльними в жіночому русі були і її доньки Дарія Старосольська і Ірина Роженковська. Особливо колоритною постаттю був двоюрідний дядько Р.Шухевича - Степан Шухевич, відомий адвокат у Львові. Імена восьми осіб роду Шухевичів занесені до українських енциклопедій.

Окремо хочу розказати про Тараса Шухевича - брата батька Р.Шухевича, який був у Львові головою товариств «Українська бесіда» і «Боян», видатного піаніста.Т.Шухевич влаштовував сольні концерти в Галичині, а також у багатьох європейських країнах.Окрім цього, він був професором консерваторії ім.Лисенка у Львові.

Дружиною його була Ольга Бандрівська - двоюрідна сестра Соломії Крушельницької.

 Мав я нагоду, будучи учнем Чортківської гімназії, жити разом з Т.Шухевичем два тижні у домі пані Юлії Сось по вулиці Млинарській і декілька разів слухати його гру на фортепіано. Тарас Шухевич приїхав до Чорткова у вересні 1943 року на запрошення пані Ліди Сось, яка в той час була його ученицею.

І ще є одна вагома подія, яка має стосунок до Чортківщини, а саме до села Звиняч. 21 серпня 1928 року у селі Тишківцях Городенківського району Івано-Франківської області уся родина Шухевичів святкувала 65-літній ювілей подружнього життя Зенона і Емілії Шухевичів.  Це свято дістало назву - «З`їзд родини Шухевичів». До Тишковець, родинного гнізда Шухевичів, з`їхалася їх велика родина. У нашому родинному альбомі збереглася фотографія цього з`їзду. Такої фотографії, як виявилося, раніше ніхто не бачив. Отже, вона після мого встановлення осіб, які на ній є,  пізніше публікувалася у багатьох газетах, журналах і книжках. Цікавою вона є з огляду на те, що на ній є молодий студент Роман Шухевич (Тарас Чупринка).(З приводу висвітлення імен, що є на цій фотографії, я був запрошений і включений до програми міжнародної конференції «Рід Шухевичів в історико-культурній спадщині України», яка відбулася в с.Тишківцях  і виступав з доповіддю). На фотографії приблизно ми бачимо 50 осіб - це безпосередньо родина Шухевичів. Є інші - це інтелігенція с.Тишковець та священики сусідніх парафій, їх дружини і діти.

Зупинюся на найбільш відомих особистостях роду Шухевичів. Сидять на землі зліва на право Тарас Шухевич, дівчина (третя з світлим волоссям) Наталка Шухевич - сестра Р.Шухевича. Сидять на стільцях Дарія (Одарка) Шухевич, Ізидор Шухевич і шостий о.Зенон Шухевич, брати В.Шухевича. Дев`ята - Емілія Шухевич (Левицька), сестра В.Шухевича, крайня Герміна Шухевич - бабуня Р.Шухевича. У другому ряді третя справа у світлому светрі стоїть Євгенія Шухевич мати Р.Шухевича.

Верхній ряд розкиданий. Біля священиків, один з яких в окулярах, зліва від нього, трохи нижче лисий з чорними вусами Остап (Зенон) Шухевич - батько Р.Шухевича. В кінці  верхнього ряду справа, у світлому костюмі з відставленою рукою майбутній командувач УПА - Роман Шухевич.

Цікавим  для чортківчан буде те, що на цій фотографії є сім осіб, де троє з них на той час і четверо пізніше, жили в селі Звиняч: отець, тоді парох Звиняча, Михайло Ганкевич, його дружина Анна(з Левицьких) троюрідна сестра Р.Шухевича та її донька М.Ганкевич. На фотографії пані Анна стоїть у другому ряді в центрі в чорній сукні з довгим трикутним вирізом, а вище, правіше біля неї - отець Махайло Ганкевич. Донька сидить на землі в чорному одязі з відставленою на бік рукою.

На цій фотографії є також моя родина. Мій батько впродовж 25 років був тісно пов`язаний з родиною Шухевичів, а в час з`їзду був священиком у с.Тишківцях. На знімку у другому ряді крайній зліва стоїть мій батько- отець Михайло Грималюк, який з 1938 року був парохом села Звиняч Чортківського району.

У верхньому ряді п`ята з правої сторони- моя мама Анна Грималюк. На землі сидять зліва мої сестри: крайня Наталка, а посередині, також з білою какордою, Дарка. Вони обоє нині єдині живі свідки цієї події( їм за 90 літ) і проживають у Чикаго(США).

- Ігоре Михайловичу, ви виросли у патріотичній родині, чи зазнавали утисків через свій патріотизм?

- Коли бути відвертим, зазнати довелося усього - не тільки утисків, але й приниження. Винятком хіба що було навчання у Чортківській гімназії, де я навчався з 1941 по 1944 роки. Усе погане почалося з мого навчання в одній середній школі Чорткова (1944 - 1945 роки), коли на уроці української літератури я вступив у полеміку через те, що при вивченні поеми Т.Шевченка «Катерина», коли йшлося, що москаль збезчестив українку, при чому вчителька пояснювала, що «москаль» - то пан, я наполягав, що вона неправильно пояснила, бо Шевченко мав на увазі саме москаля, у поемі йдеться: «Піде у свою Московщину...». Здається, мене саме тоді взяли вперше на гачок. Бо то був час, коли такі випади не минали безслідно. КДБ стало «опікуватися» мною. Мене виключили зі школи, хоч я був хорошим учнем і старостою класу. Відтак я вступив до Чортківського педагогічного училища і за чотири місяці навчання отримав диплом вчителя початкових класів. А через рік (у 1946 році) я вже став студентом  Чернівецького університету. Але і там, хоч переслідування не припинялися, я не міг змовчати, навіть тоді, коли викладач читав фізику російською мовою. Я зробив йому зауваження, що у вузі 80 відсотків студентів - українців, тому  ми, студенти, просимо його читати лекції українською. Він - погодився. Однак переслідування  так і не припинялися. До речі, навчаючись у вузі, я так і не отримав офіцерського звання, як інші мої товариші. На вчительській, а потім на викладацькій роботі мене спонукали до написання статтей проти священиків, релігії, УПА. Я категорично відмовлявся. Це був тест на підлість, і коли людина його проходила позитивно, то отримувала зелене світло для подальшої кар`єри . Я його не пройшов.

Одного разу співробітник КДБ підійшов до мене на вулиці і запропонував сісти у «Волгу». Повезли мене в ліс і там почали перераховувати мої «гріхи», залякувати. Під кінець запропонували «поважну» роботу у США. Я не погодився. Через два тижні цю саму процедуру повторили знову. Я стояв на своєму. Коли ми черговий раз поверталися з лісу, один полковник мені сказав, що я нашкодив собі і своїм дітям. Так і сталося. Мені не дали захистити дисертацію, а за 2,5 роки до пенсії звільнили з роботи, начебто через скорочення штату...

- Чим ви займалися, вийшовши на пенсію?

- До досягнення пенсійного віку мені виплачували лише 52 карбованці. А треба було жити. Займався репетиторством, писав контрольні роботи заочникам. Окрім цього, зацікавився городництвом та його популяризацією. На цій ниві досяг успіхів, навіть потрапив на виставку досягнень сільського господарства, де тримав диплом учасника і медаль. Став дописувачем до Московського журналу «Приусадебное хозяйство». Займався і займаюся пасічництвом, правда тільки для потреб сім`ї. Я мисливець із 60-річним стажем. На мисливські теми писав статті та виступав по радіо і телебаченні.

Коли більшовицька система почала валитися, одразу ж долучився до створення Товариства української мови ім.Т.Шевченка. У 1989 році вступив у РУХ. Разом з дружиною брав участь у полемічних акціях. Перелічити усе це неможливо. Я і зараз намагаюся нічого не пропустити, бути активним поки дозволяє здоров`я. Я людина дії і праці, а просто виголошувати гасла - це не моє.

- Яких людей вицінуєте?

- Порядних і совісних,спражніх інтелігенів вищої проби.За своє життя я переконався, що чим людина інтелектуальніша, розумніша, тим вона простіша.Часом, бачиш йде людина живіт розпустить, голову задре і навіть не бажає вітатися з тими, кого знає, думаючи, що за це її усі поважатимуть, але це просто викликає іронічний сміх і розуміння, що перед тобою просте ніщо, без розуму, без інтелекту, без елементарної культури.

- Щоб ви побажали нашим читачам?

- Бажаю усім шанувати свою історію,свою державу і просто бути хорошими людьми, аби вас поважали люди за добрі справи.