A A A
Розмір шрифта: Всюдисуща приватизація земельних ділянок, на жаль, не обминула і наше містечко. На жаль, тому, що не завжди привласнюються частки землі, які дійсно стоять пусткою і нікому немає діла до їхнього існування. А інколи “прихватизація” руйнує нажитий роками лад і нерви людей, що стоять на перешкоді облюбованих кимось місцин. Саме така ситуація склалася з мешканцями вулиць Шопена, Шопена-бічна та інших прилеглих вулиць в районі греблі. Людей вже роки турбує можливе будівництво розважального центру на земельній ділянці, що межує з іншими помешканнями.

І турбує не тому, що їм не до вподоби модерний заклад для відпочинку чортківських дітей, який нібито має “вписатися” на вищезгаданій території, а тому, що в разі його спорудження при піднятті рівня води у річці (що трапляється навесні вельми часто) будуть затоплені прилеглі будинки вулиць Шопена і Шопена-бічна. Жителі цих вулиць категорично виступають проти будівництва будь-яких об'єктів в цьому місці і просять депутатів міської ради та тимчасову комісію при ній, мера міста, голову районної ради та голову адміністрації заборонити можливість надання земельної ділянки під подібні об'єкти. Стурбовані мешканці шукають вирішення наболілих проблем, що не дають спокійно засинати увечері і прокидатись вранці. Саме ця проблема змусила їх оббивати пороги владних кабінетів і різного виду інстанцій, писати публікації у місцевій пресі.
Отже, 4 серпня о 18-й годині в районі греблі зібралася велика кількість людей, зацікавлених у вирішенні проблеми. На збори було запрошено мера міста Чорткова Ігоря Билицю та кореспондента газети “і плюс”. Новообраний міський голова зарекомендував себе з часу свого обрання як людина ввічлива і толерантна. Так було і цього разу. Пан Ігор спокійно відповідав на поставлені запитання і намагався коректно згладжувати гострі кути у доволі непростій справі. Жителями вулиць керувало бажання якнайшвидше дізнатись правду про запланований розважальний центр і почути її з вуст мера. Справжній “шторм” емоцій відчувався у кожному русі, подиху, слові. Це була буря не в склянці води, а у великому розбурханому морі. Та усе за порядком. Людей турбує декілька пунктів: що будуть будувати у районі греблі, і чи є вже на це дозвіл? Чому землю, яка навезена на територію колишньої стоянки, і, можливо, майбутнього ринку, зсипають у річку. Чи буде і коли саме омріяна дорога по вулиці Шопена і чому виділені на це плити вивозяться невідомими особами? Укріплення греблі, яке вимагає невідкладних дій та стоки бруду, що спускаються в річку Серет. Першою взяла слово Ореста Ярославівна Каськів, яка не один рік працює у санстанції. Жінка запитала у мера, що саме будуть будувати у долині поблизу греблі і уточнила, що вона володіє інформацією, яка свідчить про наданий дозвіл на будівництво розважального центру. Пан Билиця спростував ці дані і сказав, що це все слухи, які не відповідають дійсності, що дозволу ніхто на це не давав, на комісії питання не розглядалося. Складається враження, що це провокація. Далі розмова розвивалася жвавіше. І неговіркі мешканці висловлювали свою думку, що казати про тих, які від Бога мають талант оратора. Так, завуч СШ №7 Н.О. Мацелюх почала свою розмову зі спогадів про зустріч з Ігорем Билицею ще перед його обранням на посаду міського голови. Вона процитувала тодішнє побажання панові Ігорю своєї колеги по роботі, вчительки Лесі Печеринської: “Коли прийдете в мери – не забудьте про людей!” А дальше треба було чути скільки проблем порушила пані Наталія! І про русло річки, яке міняється при висипанні землі у воду, і про затоплення, яке майже щовесни створює дискомфорт для мешканців вулиць (плаваюча картопля, закрутки у підвалах – кому були б до вподоби), і укріплення греблі, що самотужки намагаються зробити люди, але це є непосильним завданням для простих жителів, і про занепокоєння майбутнім ринкам, що має межувати з Серетом (тоді можливе викидання сміття прямо у води річки), і безліч інших питань, які у деякій мірі і не були першопричиною зібрання. Н.О. Мацелюк емоційно натякає голові міста на крутійство попереднього мера!
– Згідна, план міста ще незатверджений? Та чомусь план не діє, а заправка біля дев'ятиповерхівок – діє. Дуже прикро, що ніхто з високопосадовців не врахував шкоди, від неї дітям і усім проживаючим поряд мешканцям. Я на 100 відсотків переконана, хто знайдеться той, що обійде і підпише усі потрібні інстанції. За деякий час наша долина буде приватизована. А долина – це заповідник історії, рекреаційна зона, пам'ятка міста, яку не можна продати. З діда-прадіда тут наші помешкання. Вже четверте покоління зростає на цій землі.
Її підтримала Леся Печеринська:
– При весняних паводках вода біля греблі просочується, затоплюється долина, а потім і будинки. А при спорудженні розважального закладу, про який чуємо вже два роки, буде ще гірше. Також щодо висипання землі у річку – пригадую, тиждень розгортали землю у воду, а від цього міняється русло.
Мер, в свою чергу, відповідав на поставлені запитання:
Дозволу висипати землю у річку ніхто не давав. Але де ж ви були, коли возили сюди землю і що з нею маю робити я? (Авт.: Земля навозилась на територію колишньої стоянки в районі греблі ще за колишньої міської влади). Для її вивозу потрібні великі кошти, які не закладені в бюджеті. Щодо ринку, то ми добре вивчили ситуацію і він повністю підходить на цю територію. По-іншому бути не може, бо в районі Синяково землі належать до Угриня, а біля монастиря о. Григорій Канак використовує місцину для потреб церкви. Місто не таке велике і іншого місця для ринку просто нема.
Люди ще висловлювали ряд зауважень та пропозицій.
Пані Ореста Каськів заразом розповіла про наболіле!
– Життя – це не лише радощі, а й печалі. Кажу це тому, що коли хтось помирає, а наша долина затоплена, то немає куди винести покійного. І ще – комунгосп не надає нам автомобіль для вивозу сміття через погану дорогу. Брудні стоки з пухо-перової фабрики, сирзаводу, станції технічного обслуговування, місцевої птахофабрики, з цього напрямку пустили трубу в річку і це не дозволяє нам увечері відкрити вікно, бо стоїть сморід. З цим треба щось робити. (Авт: Пані Ореста з кількома сусідами прибирає прилеглу до греблі територію з часів свого проживання тут).
Мешканці ще багато виповідали своїх жалів, розчарувань, надій...
Пані Гуменюк говорила про недбальство колишньої міської влади, з гіркотою відзначила, що керівники міняються, а їхніх добрих намірів і вчинків толком ніхто і не бачить. Сказала, що чортківці щиро надіяться на нового голову міста та його команду. Наталія Заєць унаочнила за допомогою фотокарток затоплену дорогу і долину під час паводків. Відмітила, що, за умов невтручання міської влади, кимось задуманий ресторан приведе до ще більших проблем. Наостанку колектив мешканців висловив подяку пану меру за теплу зустріч (Авт: я б мовила гарячу) і взяв з нього обіцянку не дозволити вести будівництво на згаданій території. Чи обіцянка міського голови закон, чи “слова та голос, більше нічого, а серце плаче й ожива як їх почує” – (Т. Шевченко), – побачимо з часом. Також жителі вулиць щиро дякують сусіду і заступнику голови районної адміністрації з гуманітарних питань І.С. Стечишину за сприяння у спілкуванні з І.М. Билицею. Здавалось, на цьому і треба ставити крапку. Але – ні. Після від'їзду мера, один з “близьких сусідів” греблі доповів, що йому надійшла достовірна інформація з Києва, що згаданий проект є приватизований, вартість його 6,5 мільйонів гривень. Власниками виступають троє людей, а 15 запрошено на посади виконробів, що пропонували і йому. Цей пан (просив не афішувати ім'я) відмовив, бо не хоче сам собі ставити палиці в колеса. До речі, він навіть назвав атракціони, що мають розташовуватись у долині – “Козяча ніжка” та “Вороняча лапа”.
От і помізкуймо на дозвіллі – за ким правда...


Ірина Зенчак-Гулька