Ганна Прондюк і Тетяна Бабій - здається не можуть обійтися одна без одної, бо живуть і горять однією справою. Ці молоді і на перший погляд такі різні жінки мають багато спільного - їх поєднало село Шульганівка. Тепер це їхній рідний дім, в якому зростають їхні діти і ті, кого вони залучають до азів української культури, звичаїв, традиції.

На Новий рік за старим стилем ці дві миловидні жінки привезли до Чорткова досить цікаве вертепне дійство, у якому їхні вихованці зіграли вдало і артистично свої ролі, заполонивши глядацький загал. А після виступу, як годиться, учасники вертепного дійства за хороші віншування і коляду ще й підзаробили грошенят від вдоволеної публіки.

Наша розмова із натхненницями автентичного мистецтва сіл Шульганівки і Долини (ці два села поряд - Авт.) відбулася майже одразу після того, як виступили їх вихованці.

- Пані Ганно та Тетяно, сьогодні ми бачили, як на сцені районного будинку культури був представлений ваш вертеп села Шульганівка. Хто писав сценарій?

- Г.: Ми разом з Танею збираємо матеріал по шматочках, де тільки можемо, а потім складаємо сценарій.

- Вам довелося довго працювати над цим вертепом?

- Т.: Так, праці тут справді багато. Сценарій ми склали ще раніше, а після Миколая почали працювати над самим вертепним дійством. І вже 8-9 січня ми ходили з ним по селу, виступали в церкві.

- Як вас сприйняли у селі?

- Г.: Так як у нас вже давно в селі не було такого вертепного дійства, то люди були дуже задоволені, і наші діти, учасники вертепу, також.

- А де ви взяли такі гарні костюми?

- Т.: Батьки дітей долучилися до цієї справи і самі пошили костюми.

- Чи були у вас труднощі, щоб зібрати дітей?

- Т.: Ні, це не було важко, тому що я працюю вчителем музики у школі. Усі репетиції ми проводимо в клубі, бо в школі немає відповідної апаратури.

- Г.: Та й діти більше люблять йти до клубу, тому що там вони себе більше почувають артистами (сміється).

- Т.: Ініціатива з боку дітей була дуже велика. Пам`ятаю, коли ми вийшли з вертепом у село, у них був великий азарт. Вони ходили до пізнього вечора і не втомлювалися. Ми аж переживали, що дітей будуть ноги боліти, а на наступний день треба було їхати на звіт до Чорткова. Але нічого, ноги на другий день їх боліли, та все одно діти йшли. Адже це результат їхньої праці (сміється).

- Ви часто їздите на звітні концерти до Чорткова?

- Т.: Останній раз ми виступали в Чорткові на дитячому фестивалі „Дивоцвіт", що проходив у липні на День міста. У нас в клубі є фольклорний ансамбль „Віночок", з яким ми постійно разом з Ганною співпрацюємо. То ж на фестивалі був представлений цей гурт.

- Г.: Ми маємо дуже хорошу солістку Людмилу Буряк. Вона гарно співає. Ось і сьогодні після представлення вертепного дійства виконувала пісню.

- Будинок культури у Шульганівці великий чи ні?

- Г.: Ні, наш будинок культури невеличкий і старий. У плані було нове будівництво. На жаль, настали важкі часи, і ми спинилися на тому, що є, тому в старому зробили лише ремонт. Але у нас в приміщенні є опалення, бібліотека.

- Які ще колективи є у вашому будинку культури?

- Г.: У нас є хороший танцювальний колектив, яким керує колишня учениця Наталії та Володимира Гудових Юлія Смеречинська. Також ми разом з Тетяною проводимо гурток художнього читання. Взагалі, ми з Танею завжди усюди разом по житті (сміються).

- Т.: Нам удвох добре. Ми дуже добре одна одну розуміємо. А коли мені в школі, щось треба, то Ганна також мені багато чим допомагає.

- Скільки часу уже триває ваша дружба і співпраця?

- Т.: Давно, від самого початку. Я родом із села Горішня Вигнанка. Колись ми з Йосипою Йосипівною Овод (директором Чортківського районного будинку культури - Авт.) разом співали у ансамблі „Народні музики". Часто їздили виступати до Києва, Тернополя. Але мене доля завела до Шульганівки. В кінці 1990 року я пішла туди на роботу, зустріла там свою долю, вийшла заміж і осіла.

- Г.:  А я родом із села Антонів. Також у 1991 році приїхала до Шульганівки на роботу і так само, як Тетяна, знайшла тут свою долю. У нас обох є спільне, ми - шульганівські невістки (сміються).

- Як люди сприймають вашу творчість. Чи багато мешканців Шульганівки і Долини  ходять до сільського будинку культури?

- Г.: На початку незалежності був такий період, що клубна справа завмерла. Можна сказати, що й тепер у нас з цим трошечки проблематично. Люди чомусь збайдужіли до культури. Закриваються здебільшого вдома у «чотирьох стінах», і кожен живе своїми проблемами. Але з нагоди різних святкувань концерти у нас проводяться постійно. Минулого літа було свято зустрічі вихідців з нашого села, а перед тим проходив дитячий семінар: „Веселкове дитинство", на який зібралися представники культури з усього Чортківського району, і ми розмовляли, ділилися досвідом, на тему: як працювати з дітьми. У ході семінару ми  представили нашу гурткову роботу.

- Чи, бува, не дорікають вам вдома, що ви дуже багато часу проводите в будинку культури?

- Т.: Ні, тому що, по-перше, наші діти - разом з нами. Моя донька Мар`яна особисто підшукує фонограми в Інтернеті, де тільки може. Вона нам дуже допомагає. Мар`яна живе в Тернополі і уже сама молода мама. Вона горить справою культури, хоча вибрала собі іншу професію, мабуть тому, що зараз культура трішки відводиться на задній план, і матеріально важко прожити її працівникам. Але Мар`яна часто каже мені: „Мамо чого я не пішла в культуру?". На жаль, зараз по телевізору показують лише естраду. Раніше ми їздили до Києва на передачу, у якій брали участь аматори із різних областей. Тепер цього немає. Мені було б цікаво зараз подивитися, які традиції в різних куточках України.

- Г.: Мій чоловік Роман також бере активну участь у справі розвитку культури на селі. Допомагає «по господарству».

- Т.: Він часто виступає в ролі звукорежисера. Коли Ганна зайнята на сцені, Роман сидить біля пульта.

- Пані Ганно, ви з чоловіком так і познайомилися в будинку культури?

- Ні, він працює обліковцем в ПАП „Шульганівське". Ми разом виховуємо троє дітей - старший син Андрій навчається в 11 класі, а молодші Олег і Наталя - в 7-му і 3-му класі відповідно. Вони також виступають на нашій сцені і у вертепі, який ми представили сьогодні. Андрій часто бере участь в ролі ведучого, бо у нього гарно поставлений голос. Наталочка - танцює і співає. Тобто, мама в культурі, і діти - також (сміється).

- Які традиції збереглися на теренах Шульганівки, яких, можливо, не було у вас вдома, звідки ви родом?

- Т.: Колядують, засівають і щедрують у нас, як усюди. Але у нас є певна особливість, чомусь не так, як у всіх - колядувати і засівати ходять лише хлопці, а дівчата - тільки щедрують. Я дівчатам дуже співчуваю, бо вони дуже довго чекають своєї черги, і то хлопці колядують два рази, а дівчата лише раз.

- Г.: У нас, як і всюди, ходять люди колядують, збирають на церкву. На Великдень ми відродили хорошу традицію - гаївки, а також маївки на Марії. Діти йдуть на них дуже охоче.

- Як зустрічають у Шульганівці господарі колядників?

- Т.: Зустрічають радо, але останнім часом у нас зменшилась кількість дітей. Наприклад, в школі навчається лише 40 учнів. На базі нашої школи тепер роблять дитячий садок, тому ми надіємося, що Шульганівська школа втримається, бо переживали, що закриють. Школа у селі Шульганівка І-ІІ ступенів, і багато дітей йдуть вчитися до сусідніх Нагірянки і Ягільниці.

- Сьогодні село Шульганівка - це село старшого покоління чи молодого?

- Т.: Я б сказала, скоріше всього - старшого покоління. Молодих у нас дуже мало, багато повиїжджали.

- Г.: Раніше була дуже мала народжуваність, але тепер вже починає збільшуватися.

- Т.: Цього року у нашій школі навіть не було першого класу, але дальше діти вже підуть.

- Чи готують у Шульганівці на святвечір особливі страви?

- Т.: Звичайно, є у нас особливе. Перше, це шульганівська начинка, для якої потрібно дуже багато яєць. У нас на Вигнанці такого не було. І ще тут на святий вечір готують підливку із засмаженими грибами, заправленими мукою і толоченою фасолею. На стіл готуються традиційні страви, але ці дві особливі, тому що у мене вдома такого не було.

- Г.: У мене вдома на святвечір ще обов`язково готується пісний український борщ. Пам`ятаю, в Антонові ми дуже весело святкували. Дівчата і хлопці збиралися разом і з баяном ходили співати по вулицях. Хоча наше село невеличке, лише дві вулиці. Але все одно було дуже весело.

- В Антонові більше молоді, аніж у Шульганівці?

- Г.: Так, в Антонові більше молоді. Так було колись і є тепер.

- Т.: У нас, у Шульганіці, молодь загалом не дуже активна, але ми маємо хороших дітей. Багато хлопців, які уже закінчили школу, навчаються десь в іншому місці, то як треба щось організувати, вони йдуть обов`язково, до прикладу - і прибирають біля церкви, і стоять вартою біля гробу Господнього напередодні Великодня. На них завжди можна покластися.

- Чи буває таке, що часом ви розчаровуєтеся у своїй роботі?

- Г.: Я, ні.

- Т.: Звичайно, нам трішки важкувато, але ми не розчаровуємося, тому що це наше.

- Г.: У нас є ще завідуюча бібліотекою Олександра Євгенівна Кучер. Вона також патріот своєї справи, багато нам допомагає. Разом ми складаємо різні сценарії до концертних програм.

- У вас бували якісь казуси під час концертів?

- Т.: О, казусів трапляється багато. Нещодавно ми сміялися, казали, що якби усе зняти на камеру, як це роблять смішні кліпи, - можна показувати. Але про що ми говорили не пам`ятаю. Треба спитати у дітей. Вони б сказали (сміється).

- Ви задоволені сьогоднішнім виступом?

- Т.: Не можу сказати, бо я була за кулісами і збоку не бачила.

- Г.: Я - задоволена. Я сиділа на балконі і чула схвальні відгуки людей. Мені було дуже приємно. Діти заколядували 41 гривню з копійками. Для них це велика радість.

- Т.: Вони ще колядували в церкві. Ми не хотіли, щоб люди їм кидали гроші, тому що це церква, але бачили, що люди почали ображатися, бо хотіли віддячити дітям за коляду. Частину з цих заколядованих грошей діти пожертвували на церкву.

- Що ви збираєтеся зробити із заколядованими на концерті грошима?

- Т.: Ми поведемо дітей, аби вони могли собі купити те, що вони захочуть, можливо, солодощі. Адже для них це дуже цікаво.

- Які враження дітей від виступу на районній сцені?

- Т.: Вони трохи переживали, бо тут велика сцена.

- Г.: Особливо маленькі дітки Іваночка Полівецька і Степанчик. Вони так бідні переживали! Перед концертом Іваночка ходила, і тільки перебирала коралики й казала: „Я боюся, я боюся" (сміється).

- А як вам працюється з маленькими дітьми? Не важко?

- Г.: Іваночка дуже артистична. Вона вже була ведучою у Чорткові на святі „Дивоцвіт" разом з ще одним хлопчиком.

- Т.: Ці діти, як пластилін, надаються до науки, бо іноді буває, що говориш і без толку.

- Останнім часом Шульганівка стала епіцентром культурних подій на Чортківщині.

- Г.: Так, минулого літа у нашому селі була зустріч вихідців з села, які не були вдома й по 50 років, - „З любов`ю до рідного села". Зустріч відбулася за сприяння нашого земляка, першого заступника голови Чортківської райдержадміністрації Любомира Хруставки. А нещодавно приїжджав Львівський національний драмтеатр ім.Заньковецької з виставою „Наталка-Полтавка". Артист даного театру Юрій Брилинський родом із Шульганівки.

- Як люди сприйняли приїзд артистів такого високого рівня?

- Т.: Люди були дуже задоволені! Як може таке не сподобатися?! Ми ще такої високої культури не бачили в нашому селі. Якраз діти в школі вивчають творчість І.Котляревського. Мені було цікаво, як сприймуть вони, адже наша молодь уже більш сучасна. Але їм також дуже сподобалося. Зал був переповнений.

- Г.: Юрій Брилинський був дуже радий, що приїхав. У нього аж котилися на очах сльози. Люди плакали, дякували артистам за приїзд. Це була дуже тепла зустріч. Михайло Іванків написав Юрію Брилинському вірш, також вітали нашого земляка директор Ягільницької школи О.Прокопів і директор місцевої школи Д.Шпортак.

- Що б ви побажали нашим читачам?

- Г.: Найосновніше - ми хочемо побажати здоров`я...

- Т.: Добробуту, щоб ми вибрали дійсно достойного президента, який би вивів нашу державу на рівень європейських країн, щоб нашим людям стало краще жити.

- Г.: І щоб ми з вами не були байдужими до культури, адже культура - то душа народу.