З 27 березня до 2 квітня 2009 року у Києві тривав Шостий  міжнародний фестиваль Docudays Ua «Дні документального кіно про права людини», на якому було представлено понад 60 фільмів з 24 країн світу.

За традицією, з жовтня до грудня Міжнародний фестиваль Docudays Ua  відправляється мандрувати регіонами країни. У рамках цієї програми за ініціативи громадської правозахисної організації „Гельсінська спілка" із захисту прав людини та її члена координаційної ради і голови  ГО "Гельсінська ініціатива-ХХІ" Олександра Степаненка 8 грудня у Чортківському районному будинку культури ім.К.Рубчакової відбувся перегляд одного з документальних фільмів, лауреата Міжнародного фестивалю Docudays Ua „Дні документального кіно про права людини", - „Людинолови".

У фільмі розповідається про долю українських емігрантів за кордоном, які їдуть в далечінь у пошуках кращого життя, та далеко не усім вдається втілити свої мрії. Часто люди стикаються із жорстокою реальністю - стають жертвами рабства, насильства, нелюдської експлуатації тощо.

На дворі ХХІ століття, здавалося б, часи рабства та експлуатації однієї людини іншою уже давно позаду, але... Все частіше ми чуємо про порушення прав людини, особливо щодо громадян з бідних країнах, не є вийнятком і Україна.Українці потрапляють у рабство не лише за кордоном, а й у власній країні. Зазвичай, страждають малозахищені верстви населення. Здавалося б, живучи у правовій державі, такого не повинно бути. Але кількість порушень прав людини у нашій країні вражає. Як зазначив у своєму виступі перед переглядом фільму Олександр Степаненко, ми усі рівні, незалежно від наших поглядів, віросповідань, незалежно від того чи подобається нам людина, чи розуміємо її, чи - ні, ми повинні поважати кожного, розуміти, що кожен є індивідуальністю і ніхто, навіть держава, не має права обмежувати чи позбавляти людину її прав та свободи. Порушення прав людини завжди починається із менш захищених верств населення, в тому числі національних, сексуальних меншин, і закриваючи на це очі, ми тим самим даємо дорогу порушенню прав усіх у майбутньому.

На мою думку, тема еміграції заробітчан, яка розкривається у фільмі, на сьогодні є особливо актуальною для нас, адже кількість людей, котрі полишають свої власні домівки у пошуках кращого життя щороку зростає. І це попри те, що, кажуть, це має свій плюс у тому, що в умовах повного застою підприємств, коли економіка країни ледь зводить кінці з кінцями, а влада в умовах світової кризи й досі не спромоглася прийняти антикризові реформи, в бюджет країни надходять мільйони інвестицій з-за кордону від заробітчан, і якби не українські емігранти, то хто- зна, де ми були б зараз.... Усе це так, але хто відповість за покалічені долі мільйонів українців?.. Безліч українських сімей розпадаються, страждають їхні діти, для яких батьківська любов і увага стає чимось на зразок доброї казки. Мільйони молодих українців навіть не знають, як виглядає справжня сім`я, адже зазвичай для них - це бабуся з дідусем. Усе це негативно впливає на наше майбутнє, в мозку людей закарбовується, що гроші - це основне, що у своїй країні ми нікому не потрібні, що вдома неможливо реалізувати свої ідеї.

Мені особисто було дуже цікаво переглянути цей фільм. На мою думку, необхідно більше демонструвати на широкий загал подіних стрічок, більше звертати увагу громадськості на проблеми порушення прав людини. Адже, перш за все, аби не стати жертвою, треба знати свої права, як уберегтися. Тоді кількість порушень буде набагато меншою. Важливо знати, як вести себе у подібних ситуаціях, не стояти осторонь, коли порушуються права інших, адже сьогодні це хтось, а завтра на цьому місці може опинитися кожен з нас.

Шкода, лишень, що питання прав людини не викликає великого інтересу в нашому суспільстві, і зал районного будинку культури був практично порожній, хоча часто звідусіль чути багато нарікань з боку людей, щодо порушення їх прав. Але, можливо, з часом нам таки набридне бути просто пасивними жертвами і ми почнемо себе більше поважати. А від цього - більше дізнаватися про свої права і їх відстоювати, не ховаючись за плечі сусіда.