09.10.2009 - Підніміть хреста!

Мене просто шокує байдужість людей, від яких навпаки мала б відходити дбайливість у будь-яких її проявах.

Побачивши таке неподобство, я звернувся до людей, які йшли на Службу Божу до церкви Непорочного Зачаття (що неподалік будівлі академії), аби ті у свою чергу звернулися до свого священика і повідомили йому про це. Того ж дня близько 11-ї години я зустрівся із завгоспом дяківської академії та порадив йому заявити про те, що, на мою думку, хтось звалив хрест. Близько 12-ї години на виклик прийшли працівники міліції і склали акт.

Відтоді я чекав декілька днів з надією, що хрест піднімуть і встановлять на те місце, де він був раніше. Але чекаю й досі, уже два місяці. Щоразу бачу, як йдуть перехожі, скоса поглядають на звалений хрест і про щось перешіптуються. Дуже мене вразив той факт, коли у римо-католицькому костелі була урочистість з нагоди коронування Образа Матері Божої Чортківської, а опісля - тривала багатолюдна процесія, де відмолювали вервичку біля кожного хреста, каплички в нашому місті. На цю знакову церковну подію до Чорткова з`їхалися люди із сусідніх західних областей, з Польщі, було дуже багато римо- і грекокатолицьких священнослужителів різних рангів, то ж, так як у даному місці стояв хрест, то процесія прийшла сюди, щоб помолитися. І як було соромно дивитися, коли здвиг священнослужителів і християнського люду, молився біля зламаного хреста, котрий лежав увесь напоказ. Цей захід висвітлювався не тільки в нашій місцевій пресі, а й центральних католицьких виданнях. Було соромно дивитися, як після відправи, очевидно польські паломники і окремі священнослужителі, фотографували зламаний хрест. Тепер хрест лише чуть-чуть пересунули, заховавши його у квітнику, що був насаджений довкола нього. І на цьому справа застигла на місці.

І коли я уже через місяць 29 вересня прийшов до дяківської академії в намірі нагадати, що перед будівлею десь у ста метрах й надалі стоїть зламаний хрест, зустрівши в коридорі одного з викладачів, з яким працював раніше то, сказав: „Доброго дня". На що мій колишній колега зробив мені, пенсіонеру, зауваження: „В цьому домі кажуть: „Слава Ісусу Христу!". На що я не змовчав і відповів: „Якби тут поважали Ісуса Христа, то зламаний хрест не лежав би навпроти вашої будівлі і на вашій території в траві!". Гріх та й годі. Який приклад сьогодні подається молоді, а особливо учням академії, які обрали фах дяка-регента, а можливо хтось з них захоче й бути в майбутньому священиком? Яку паству виховають навчені байдужістю до святинь такі вихованці?..

Михайло Довгань,