Минулого тижня у ТНПУ ім В.Гнатюка відвідав Дмитро Павличко, український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Наприкінці вересня йому виповниться рівно 80 літ. Останній раз така велика авдиторія збиралися у цьому залі попереднього року, коли приїжав музичний гурт «СКАЙ». Зал переповнений, вхід відкритий для всіх, прийшли студенти, викладачі, гості, запрошені...

Усі бажаючі мали можливість подивитися на легенду української літератури, адже це один із тих письменників якого ще за життя вивчають у школі.

Павличко був приємно вражений дружнім прийом та теплими словами вітання. Перед своїм виступом він признався, що готовий сповідатися, тобто розповісти те, що справді хоче почути слухач. А розпочав сій виступ із розповіді про навчання у польській, а пізніше у радянській школі, Коломийській гімназії, про батьків, потім перейшов до юнацьких років, про підпільну «Організацію Українських Націоналістів», адже розповісти йому і справі є про що. З перших днів своєї поезії Дмитро Васильович був переповнений тією епохою, якою він жив. - «Я довгий час до самостійності України, - признається Дмитро Павличко, - прожив надзвичайно важко, приходилось йти на певні компроміси, але я не відступав від ідеї, яка була закладена в мені, ще у дитинстві, ідеї української мови, українського патріотизму, української історії... Саме Тернопіль зіграв у моєму житті велику роль, адже тернополяни дали мені мандат через який я потрапив у Верховну Раду».

Коли я слухала читання його творів, то зрозуміла, що ліричний герой Паличкової збірки -наш сучасник, духовно багата людина, що вміє бачити й тонко відчувати красу. Його кохання чисте й щире, а разом з тим - суто земне, поєднане із здоровою пристрастю, як це проглядається в цікавому образі: «Ти повинна приходити двічі: Спершу - з неба, а потім - з землі»

Кохання - почуття многогранне, і Павличко, не повторюючись, відображає в стислих, але ємких віршах якусь одну виразну грань: «Не бійся сивини моєї», «Ми вийдем з тобою на листя опале», «Зеленим вогнем береза», «Горить суницями поляна», «Дівочих непорочних ліній», «Ніч була ясна, я стежками біг» та інші маленькі (за розміром) шедеври творять могутню симфонію найблагороднішого людського почуття, такого знайомого всім - і такого неповторного, належного тільки йому, поету. Своєрідна, закроєна за давніми язичеськими зразками прекрасна поезія «Я стужився, мила, за тобою», де закоханий юнак перетворюється в явора, стала улюбленою піснею молоді - та й не тільки.

Для стилю Павличка-літературознавця характерне поєднання ерудиції та вдумливості дослідника з пристрастю публіциста та багатством і образністю мови поета. Це стосується воістину блискучих праць про А. Малишка «Сонця і правди сурмач», про М. Рильського «Для нас і для майбутніх часів», зрештою - про більшість його праць.

Студенти педагогічного університету підготували творчу частину зустрічі, за якою Павличко уважно стежив, а потім потиснув руку кожному учаснику. Зустріч затягнулася на три години, після чого кожний бажаючий мав можливість особисто сфотографуватися та підписати наперед куплену книжку.

Іванна Нога