Громадська організація „Гельсінська ініціатива-ХХІ" 17 вересня провела у центральній бібліотеці м. Чорткова конференцію з нагоди 70-х роковин початку Другої світової війни. Ії загальну ідею ініціатори висловили у словах: „Пам`ятати загиблих, цінувати живих, відчувати відповідальність перед ненародженими". Кореспондент „і плюс" взяв інтерв`ю з цього приводу в ініціатора конференції голови даної правозахисної організації Олександра Степаненка.

- Пане Олександре, чому саме ця дата була обрана для проведення конференції, адже вважається, що Друга світова розпочалася 1 вересня 1939 року?

- Так, але 17 вересня війна прийшла на землю сучасної України ... І хоча бойові дії у прямому розумінні не велися у Західній Україні від жовтня 39-го року по червень 41-го, сталінський режим відразу переніс сюди жорстоку практику Великого терору. Потрібно було перетворити суспільство на деморалізовану, залякану отару. Можна вважати, що тиха - але від цього не менш жахлива війна проти мирного населення тривала у Західній Україні саме від вересня 39-го - і не припинялася до початку 50-х, поки тривав збройний опір УПА.  

- Від „золотого вересня", як ще недавно його називали...

- Добре, що з цим ідеологічним кліше нарешті покінчено. Зауважте, що у серпневому Указі Президента з цього приводу нічого не говориться ані про  „об`єднання" Західної та Східної України у вересні 39-го, ані про „святкування" роковин. Це скорботні роковини - інакше і бути не може. Справжнє об`єднання відбулося в Україні значно раніше - 22 січня 1919 року. Саме тоді воно виражало суверенну волю українського народу.

- Інколи від наших недоброзичливців доводиться чути: „Не визнаєте пакту Молотова-Ріббентропа, то поверніть Львів полякам!"

- Це твердження лише на перший погляд виглядає логічно. Так, не лише українці засуджують так званий Договір про ненапад між сталінським СРСР та нацистською Німеччиною, що призвів до війни та розчленування незалежної Польщі - він засуджений і З`їздом народних депутатів СРСР у 1989 році, і європейським співтовариством. Більш того, ми повинні засуджувати практику таємних угод в принципі. Особливо, якщо вони зачіпають питання суверенітету інших країн. Нам також належить розуміти, наскільки драматичною є ця подія в історичній пам`яті наших польських сусідів - і співчувати їм...  Але післявоєнні кордони встановлені вже іншими угодами. Крапку ж у цих питаннях поставлено підписанням Гельсінського заключного акту 1975 року, котрий закріпив зобов`язання європейських держав дотримуватися 10-ти головних принципів. Серед них: принцип суверенної рівності, незастосування сили, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечностей,  поваги до прав людини та основних свобод, співробітництва, дотримання міжнародних зобов`язань...

Але змушений зауважити, що на нашій конференції мова йшла загалом не про геополітичні проблеми.

- Про що ж?

- Нас, як правозахисну  організацію, цікавить та світова війна, як небачена досі гуманітарна катастрофа... Власне чому дві жорстокі світові війни виникли у цивілізованій Європі - краї з багатовіковим досвідом християнської моралі? Чому більша половина жертв Другої світової - мирні люди? Чому жахливої жорстокості по відношенню до поранених, полонених, цивільного населення припускалися усі воюючі сторони, насамперед - Німеччина та СРСР? Адже ще у середині ХІХ століття було розроблено норми гуманітарного права. Чому у Другій світовій оті Женевські конвенції не спрацьовували? Чому нормою стало масове знищення  військовополонених, кривавий терор на окупованих територіях, бомбардування мирних міст?

- Яка ваша відповідь?

- Два тоталітарних режими сповідували ідеології, позбавлені найменших рис гуманізму. Вони розпочали з брутальних порушень людських прав на своїй території, у „мирний" час, девальвували поняття людської гідності, свободи, життя - а потім цю хвилю дикості вже неможливо було зупинити ані кордонами, ані Женевськими конвенціями...

- Але ж бомби на Дрезден, Хіросіму та Нагасакі скинули не „тоталітарні режими", а начебто правова та демократична країна...

- Зауважмо, що США на той час не були зразком демократії та дотримання прав людини - там існувала расова нерівність. А безглуздо жорстокі бомбардування міст Німеччини та Японії я пояснив би помстою, відплатою, ескалацією насильства в ході війни. Маховик жорсткості розкручувався шість років - зупинити його було непросто.

Тут можна наводити багато прикладів... Скажімо, україно-польська війна 1918-1919 років попри жорстке протистояння армій велася загалом „шляхетно" (якщо такий термін взагалі можна застосовувати до війни): вояки УГА та польські легіонери билися насмерть, але ж мирні села ніхто не вирізував... Полонених ніхто не розстрілював. Історики наводять приклади, коли українські військові лікарі надавали допомогу пораненим полякам і навпаки...

Який обвал гуманістичних цінностей мав би відбутися у свідомості двох народів, котрі у 1943-44-у стали винищувати одне одного!? Яке виправдання цій братовбивчій стихії можна знайти? В ім`я якої ідеї можна забирати Богом дане життя жінок, дітей, літніх людей - лише за національною ознакою? Нема і не може бути такої ідеї...

Але катастрофічний обвал гуманістичних цінностей - в першу чергу на совісті гестапо та НКВС. Їхня практика на наших землях призвела до того, що жорстокість по відношенню до мирних людей стала щоденною нормою. Якби не було репресій проти мирного населення, таборів смерті, Голокосту - епідемія насильства не стала б настільки всеохоплюючою...

- Як ви оцінюєте у цьому сенсі звернення Тернопільської обласної ради «З приводу посилення антиукраїнських випадів у Республіці Польща»?

- Як мені здається, та заява необ`єктивна з історичної точки зору, шкідлива - з політичної, невиправдана - з моральної. Та що поробиш: якщо нинішня влада в області не може дати ради з нагальними проблемами, вона намагається вигадувати інші, імітувати боротьбу з ними та саме на ці вигадки перемикати суспільну увагу. Зрештою, це не перший випадок, коли наші „ура-патріоти" змагаються, даруйте - „в кого шаровари ширші". Якщо такі заяви комусь і потрібні - то лише печерним націоналістам, які безумовно активізуються: і в Польщі, і в нашому краї. До речі, цілком погоджуюсь з оцінками пана Василя Панасюка, даними у його інтерв`ю вашій газеті, сенс яких вкладений у заголовок тієї публікації: „Що роз`єднувало - має об`єднати!". Справді, українців та поляків має об`єднати спільна скорбота за невинними жертвами того безглуздого конфлікту, спільний сором, спільне покаяння, спільна справа по увічненню пам`яті загиблих, спільне усвідомлення того, що ніколи, ні за яких обставин таке не повинно повторитися!

Звісно, кожен народ має власну історичну пам`ять. Лише ці пам`яті не повинні воювати між собою. Примирення мало б відбутися на основі універсальних цінностей, серцевиною яких є права людини. Як відомо, сучасна концепція прав людини значною мірою сформувалася на основі драматичного досвіду Другої cвітової. Саме тому вже невдовзі після її завершення у Загальній декларації  прав людини ООН було проголошено, що «нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства».

- Які ще головні висновки могли б зробити правозахисники з досвіду цієї війни?

- Не можна розділяти питання дотримання прав людини та стану безпеки.  Їх нерозривний зв`язок доведений самою історією Європи у ХХ столітті. Необхідно вдосконалювати та підсилювати правові механізми - у рамках ООН, Ради Європи, ОБСЄ - котрі унеможливили б подібні гуманітарні катастрофи у майбутньому. Неприпустимим є забуття, приниження принципів Гельсінського заключного акту - особливо нині, коли стабільність післявоєнного миру у Європі порушена, про що свідчать збройні конфлікти на територіях Югославії, Чечні, Грузії... Власне контроль за виконанням тих принципів і є місією міжнародного гельсінського правозахисного руху.

- Ви погоджуєтеся з тим, що у ситуації 1939 та 2009 року є багато схожого? Невже ми знову на порозі нових потрясінь?

- Так, Українська Гельсінська спілка з прав людини недавно заявила про свою стурбованість ескалацією інформаційної війни та згортанням дипломатичних контактів між Україною та Російською федерацією.

Нам здається, що кроки кремлівського керівництва вже впродовж кількох років свідчать також про намагання понизити значення Гельсінського акту, створити перешкоди для ухвалення рішень ОБСЄ та дій його представництв на своїй територій, дискредитувати правозахисний рух. Влада доволі часто демонструє власну неспроможність: як у розслідуванні вбивств опозиційних лідерів, журналістів та правозахисників, так і у справі протидії активності шовіністично налаштованих груп.

Але нас непокоїть і відсторонення західних політиків від проблем дотримання прав людини та становлення демократичних інституцій на сході Європи, адже права людини не можуть бути виключним привілеєм Заходу! Врешті-решт, історія не раз вже доводила недалекоглядність та небезпеку спроб штучного витіснення на периферію розвитку політично-нестабільних країн. Адже незважаючи на розмаїття культур, Європа є взаємозалежним співтовариством із спільною долею! А в добу глобалізації ризики перенесення конфліктів з «гарячих точок» до цілком респектабельних суспільств лише зростають.

- Олександре Михайловичу, ви повідомляли, що під час конференції була представлена фотовиставка „Виокремлення з натовпу". Звідки така назва?

- То була невелика підбірка моїх фото зроблених впродовж кількох років у Варшаві. Назва спливла, як плід розмірковувань над природою тоталітаризму, яким рухають агресивні ідеології. Мені здається, будь-якому тирану необхідний натовп, аморфна маса людей, що позбавлені почуття власної гідності, власного обличчя. Адже натовпом так спокусливо легко маніпулювати, у нього можна так ефектно кидати гасла! Недолугість власного керівництва так просто виправдати зловорожістю тих, хто говорить іншою мовою, не так вірить, не так думає. Ось вони: євреї, поляки, росіяни, цигани, негри, „мігранти", католики, „сектанти" - це через них вам так зле! Обезличений натовп і довкола себе не розрізняє людських облич, він не спроможний на діалог, порозуміння та співчуття...

Тирани та демагоги у владі постійно підживлюють психологію натовпу, нав`язуючи йому зразки бездумного споживацтва, ерзац-культури, образи зовнішнього ворога, мови ворожнечі...

Але по мірі того, як ми виокремлюємо з натовпу конкретних чоловіків, жінок, дітей, вулиці та будинки міст, краєвиди, книги, картини - починаємо розуміти та цінувати їх, попри несхожість з тим, що ми знали і бачили доти. Власне, це і є центральною ідеєю в уявленнях про людські права - кожна людина є самоцінною особистістю. Самоцінними є й творіння її рук. Той, хто усвідомив це, вже не стане легкою здобиччю в руках отого тирана або демагога. З нього непросто буде зробити агресивне знаряддя.

Власне на тих моїх непрофесійних роботах я й намагався зберегти усе, що вдалося виокремити з натовпу, заклопотаного гонитвою за дріб`язковим успіхом... А глядачі вже нехай судять, чи то мені вдалося.