11.09.2009 - Лабіринти відлунь, де заблукав дощ

Що таке перша власна книжка? Мабуть - як і сповнення першої довготривалої найзаповітнішої мрії, до якої довелося довго йти наяву і в думках...

Ірина Брунда у своє 21-ліття цього дочекалася. Сказати, що це подарунок долі з авансом за майбутні заслуги? Ні, знаючи Іру ще зі шкільних літ, розумію, що до цього вияву щастя вона поступово й наполегливо йшла немало літ, відповідно працюючи над собою, удосконалюючись як особистість на громадянському і творчому просторі.

Іра - активна учасниця літературного клубу „Сонячне гроно" при районній організації Всеукраїнського товариства „Просвіта". Друкувалася у виданні клубу „Перші ластівки" та літературно-мистецькому „Сонячне гроно", „Курінь".

Нині - студентка Національного університету „Львівська політехніка", одружена, виховує маленького синочка Арсенчика. Народилася і проживає в Чорткові.

Її перша поетична збірка „Дощі в лабіринтах відлунь" вийшла нещодавно у Тернополі у ТзОВ „Видавництво Астон". Редактор - член Національної спілки письменників України Богдан Бастюк. Переднє слово „У пошуках світлиці для душі" також належить пану Богдану Бастюку, де він акцентує: „На літературному небосхилі Тернопілля з`явилася ще одна зірочка...

... Вже сьогодні творчий діапазон молодої поетеси із Чорткова Ірини Брунди вражає: від пейзажної лірики чи філософського чотирирядкового вірша - до просторої (на сторінку) поетичної прози чи поезії в прозі, чи білого вірша (верлібру), а також поетичних полотен, які жанрово нелегко й окреслити, що свідчить про перебування автора в постійному пошуку, в процесі визначення власних координат у „чужому просторі, - як вона висловлюється, - теперішнього світу...".

Збірка віршів Іри Брунди „Дощ в лабіринтах відлунь" є невеликою за обсягом. Її поетичні бачення і осмислення себе теперішньої та довколишнього осягає трохи більше як 80 сторінок. Тут здебільшого поезії, написані у 2003 - 2007 роках. У збірку увійшли поетичні доробки у яких переплітаються мотиви - роль поета і поезії: „Слова мої - прості і звиклі. Та дарма... А що є тіло? - Оболонка смертна"); душевних переживань ліричного героя крізь призму природи („Хай дощ іде. Давно його я жду"); пошук місця особистості у буденності життя („Ізоляція", „Білий етюд", „З тавром імунодефіциту", „Про надію", „Лист до Дійсності", „Елегія - з щоденника - листи"); туга за втраченим коханням („Полум`я в долонях", „Nostalgia", „Дивний вибір - забути чи... плакать?", „Гірка холодна кава"); громадянської позиції („Героям", „Молитва" („У нас віками наше сонце крали..."); пейзажної лірики („На порозі осені. Замальовка", „Побачити дощ").

Загалом у поетичних штрихах Ірини Брунди простежується вічний пошук філософського осмислення „Я", окресленого у цікаві смислові форми. Щодо семантичного розмаїття, то, як на мене, воно ще проситься вирватися з рамок частовживаності і полинути у більш ширший синонімічний світ, на який багата наша українська мова.

У поезіях молодої талановитої поетеси, наче ведуть боротьбу дві сили, - молодечого оптимістичного запалу та невідомо звідки це у такої юної особи - гіркота розчарувань, прагнення вирватися із зачарованого кола відчаю. Щодо останнього мене глибоко вразив вірш „Тіні". Тому хочеться сказати: „Іро, тобі ще зарано про таке писати. Більше оптимізму!".

А втім, найкраще про поета говорить його поезія. Поезія Ірини Брунди доволі цікава, неординарна, вона захоплює, дивує, і тому так хочеться побачити нові збірки поезії Іри, щоб віднайти у них не тільки нові форми вираження поетичного слова, а й бути свідком її мистецького зростання.

Олександра Іванців,