Владика Яків (Ярослав) Тимчук завжди був і залишиться у пам`яті людей, які його знали, добрим пастирем, великим патріотом, чудовою і порядною людиною.

У важкий для Української Греко-Католицької Церкви час глибокого підпілля, в умовах більшовицького терору, він, висловлюючись у віршованій формі:

За Церкву і за віру,

Як святий борець Христа,

Все, що мав, приніс в офіру:

Душу, тіло, кров, життя.

Перш ніж розкрити вагому роль його у збереженні національної та духовної ідентичності української нації, постараюся ознайомити шановних читачів із життєвим шляхом владики Якова.

Витоки

Народився Ярослав Тимчук 24 серпня 1919 року у селі Дуплиська Заліщицького району на Тернопільщині в селянській родині. Сім`я була багатодітною: семеро дітей - три сини і чотри доньки.

Після закінчення сільської школи поступив до гімназії монастиря отців Василіян в місті Бучач, що на Тернопільщині, яку закінчив у 1938 році. Тоді був переведений до Крехівського монастиря. Саме там відбув він монаший новіціят. У монастирі отримав ім`я Яків. Після новіціяту Якова перевели до монастиря в місті Кристонополі (тепер Червоноград) для навчання у духовній семінарії. Обидва ці монастирі були на Львівщині.

Висвята і випробування

На жаль завершити навчання у рідному краї йому не вдалося. На перешкоді стояла Друга світова війна. Отримавши вищу духовну освіту довелося уже за кордоном, в місті Ярославі, у Польщі. У 1943 році Ярослав Тимчук закінчив навчання. У тому ж році був висвячений на священика і повернувся в Україну. Перша його Служба Божа відбулася у Гошівському монастирі, що на Івано-Франківщині. Саме там молодий священик й розпочав свою душпастирську працю, віддавши її служінню УГКЦ. У наступному році його направлено в наше рідне місто Чортків парохом церкви Святої Покрови. Тут отець Яків служив до листопада 1946 року. Саме тоді отримав попередження від районного відділу КДБ такого змісту: „Або підпишеш в православ`я, або забирайся геть з церкви!".

Другого листопада 1946 року отець Яків відправив тут останню прощальну Службу Божу, попрощався з парафіянами і перейшов на нелегальне становище.

Хресна Дорога отця Якова

Отець Яків був змушений шукати роботу, щоб не бути переслідуваним органами влади за безробіття, туніяцтво. Спочатку влаштувався доглядачем у Коломийському районному краєзнавчому музеї, що на Івано-Франківщині, але довго там не працював, був звільнений за наказом органів КДБ, як „дуже ненадійний" працівник. Тоді переїхав на Тернопільщину, в місто Теребовлю, знайшовши роботу лаборанта аптеки. Але й тут радянська влада наказала його звільнити. З того часу змушений був вдатися до найсуворішої конспірації, живучи постійно під чужим іменем. І так аж до самої смерті.

А далі - розповідь про душпастирську діяльність отця Якова в умовах підпілля, на великій і довгій Хресній Дорозі, якою йшов він поруч з Ісусом аж 44 роки, засіваючи Боже зерно у людських душах.

Вірні Чорткова молилися разом з отцем Яковом

У часи підпілля отець Яків ні на хвилину не припиняв своєї душпастирської діяльності. Будучи вірним давній традиції отців-василіян і усієї нашої церкви, він прищеплював віруючим особливу любов і пошану до Пресвятого Христового Серця, приїжджаючи кожного першого четверга місяця до Чорткова на відправу Богослужінь і Святих Годин, а кожної першої п`ятниці - на відмовлення набожності до Пресвятого Серця Святого Христа. Можна з впевненістю сказати, що не було у нашому краї жодної побожної греко-католицької родини, яку б владика не відвідав. Завдяки його величезній силі волі, наполегливості, енергії та відвазі ні одна родина з його парафіян не була залишена ним без опіки. Діти були охрещені, молоді пари - повінчані, смертельно хворі - єлеєпомазані. Чудові, глибокодуховні проповіді його зворушували навіть грішників та атеїстів, які після цього у переважній більшості наверталися до Бога. Всі, ким опікувався духовно отець Яків, непохитно вистояли у греко-католицькій вірі до кінця підпілля.

Підпільні монастирі, єпископство

У 1977 - 1978 роки у містах Чорткові, Бучачі та Борщеві було засновано за ініціативою отця Якова Тимчука підпільні монастирі отців-василіян. А під час проповідей віруючих особливо вражала його одухотвореність. Він розмовляв з віруючими із заплющеними очима, перебуваючи душею і серцем з Ісусом. А про те, що він став єпископом, віруючі дізналися аж після його смерті (отець Яків прийняв Єпископську хіротонію у 1976 році з рук єпископа-ординарія Кир Софрона Дмитерка). У роки підпілля отець Яків був постійно магістром Сестер Служебниць. А також опікувався Сестрами Пресвятої Родини у нашому місті.

Останній путь на земній дорозі

Віруючі Чорткова назавжди запам`ятали останні дні його життя. Було це першої п`ятниці грудня 1988 року. Він ніби відчував свій близький кінець, прощався з парафіянами, благословляв їх, говорив їм: „Ану, разом заколядуємо, бо на Різдво Христове ми вже разом не будемо!".

20 грудня 1988 року отець Яків відвідав одну родину в місті Чорткові по вул.Київській, сів на крісло, схилив голову і... помер. В останню дорогу (хоронили його в місті Заліщики з чужої хати, так як власної він не мав) його споряджали тисячі людей з різних міст та сіл нашого краю. Відправили йому похорон 22 грудня 1988 року єпископ Павло Василик і чотири підпільних священики. Як бачимо, не дожив цей Божий сподвижник до виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля, в ім`я чого він сам жив і працював, готуючи і ведучи мирян до омріяної Богом благодатної мрії, хоч до цього було так близько. А саме в цей час, тобто в день похорону владики, Матінка Божа, у своєму об`явленні в містечку Монтихіарі, в Італії, сповістила віруючих, що велика Божа Ласка буде у віруючих - вихід з підпілля на Україні...

Він потребує молитви від нас і молиться за нас

А 20 грудня 2008 року в м.Чорткові у Бучацькій єпархії відбулося відзначення 20-ї річниці від дня смерті владики Якова Тимчука. У всіх храмах відслужено поминальні святі Літургії та панахиди. У катедральному соборі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла всяту Літургію очолив Апостольський Адміністратор Бучацької єпархії отець Дмитро Григорак, чин святого Василія Великого. Після молитви віруючі і священики від`їхали у місто Заліщики, до могили Преосвященного Кир Якова, де було відслужено панахиду. Того ж дня у приміщенні Єпархіяльного управління відбулася наукова конференція, під час якої лунали добрі слова про боговгодні діла, які вершив впродовж свого життя Кир Яків Тимчук, ісповідник святої віри на наших теренах.

Яромир Чорпіта,

Заслужений працівник культури України,

 директор районного краєзнавчого музею