Поетично-критичний штрих

1. Вулиця

Автобус міський гойдається бруківкою, заколисуючи водія і пільговиків -

(де те світло? в кінці якого тунелю? і під яким наркозом?) -

водій зупиняється, і повітря, в якому розквітають пелюстки поліетилену, липкого трішки,

обійме нас полюбовно, упіймає біля під`їздів, прямо в облозі -

на цій вулиці, де живуть бог великого ходіння пішки,

ті, кому до сорока, і ті, кого не болять нозі.

Пагорб із пагорбом змовились поміж собою: декларацію підписано

про суверенітет ходіння (супроти пасажирів із крильми - злісних порушників-непристосуванців).

І тепер треба або перелітати через фасади, зачіпаючи волом комини запорошені,

або ж збирати пилок і пилюку десь за Чорним лісом чи на Золотарці...

Це скитання - назавжди, шановні співмешканці й подорожні,

ця дорога - вічна, дорогі мої прохачі й старці.

2. Сміттєзвалище

Ave сміття! Нехай світиться фосфором (або неоном)

твоя назва, урочисто проголошена на всіх засіданнях міського трибуналу!

(якщо ти справді існуєш і нібито допомагаєш знедоленим

жителям цього містечка, цього лиману, цього знежиреного каналу).

Час возсідати на трон, час одягати корону, висилати крикунів-речників!

Це місто ще дочекається справжньої слави!

...Волоссячко на дитячій голівці в`ється білими кучериками, спадає на плечики.

Я знаю: всі діти - святі, навіть ті, що бомжують і тікають на смітник від мами.

І світиться фосфором консерва, відкрита нами на Різдво в середині дев`яностих -

упроголодь, пам`ятаєш, ми жували шматочки риби,

хоч, в принципі, і без них прожити могли б,

але - чуєш? - фанфари і лазерні шоу над згарищем

дають нам зараз можливість як ніколи отримати кайф,

дають нам шанс хоч трохи пожити у тілах тих консерв`яних риб.

Спеціально для "І плюс",