16.07.2009 - Ігор Дмитрів: „Україна має великий потенціал”

Ігор Дмитрів - доцент кафедри філософії і політології Тернопільського національного економічного університету. Свого часу закінчив з відзнакою Кам`янець-Подільський педінститут. Навчався на історичному факультеті.

По закінченні вищезазначеного вишу розпочинається другий етап його життя, який усеціло пов`язаний із науковою діяльністю. У 1989 році захищає дисертацію з філософії, у якій він досліджував комуністичну формацію, спираючись на загальні комуністичні начала і специфічні соціалістичні відносини та їхню діалектичну взаємодію. Для глибокого вивчення цих процесів необхідне було вивчення першоджерел тих, хто вважається ідеологічним провідником комуністичних засад. Припасовуючи усе досліджене до сьогодення, Ігор Степанович переконаний, що його дисертація є актуальною і сьогодні.

У Чорткові у нього багато знайомих, особливо у структурі райдержадміністрації, адже наш співрозмовник читає курс лекцій у інституті підвищення кваліфікації для держслужбовців.

До Чорткова навідується до своїх батьків-педагогів. І тут йому болить невпорядкованість наших вулиць, байдужість до людських проблем різних служб.

Як на мене, Ігор Степанович справляє враження непересічної і небайдужої до усього особистості. Що найбільше приваблює у ньому? Це те, що він, будучи, перш за все, високо інтелектуальною особистістю, вміє слухати і всотувати у себе знання інших людей. У нього, як сказала відома письменниця Вікторія Токарєва, є „способность розвивать способности". А це означає, що сьогоднішня планка в науці у нашого візаві зміниться на вищу. Адже це людина, яка не зупиняється на досягнутому, а йде далі.

- Ігоре Степановичу, розкажіть, будь ласка, про свою родину і свої витоки.

- Моя мати родом із села Лосяч Борщівського району, батько - із села Григорів, що на Монастирищині. Обоє - вчителі і познайомилися, власне, у батьковім родиннім селі, коли матір після закінчення Львівського університету направили туди вчителем української мови. У цьому селі я й народився. Відтак батьків перевели у Гончарівку, де вони вчителювали більше 15-ти літ.

У Гончарівці я зростав у гурті народу. Буквально через сіни з нами жила цьоця Явдоня з вуйком Михайлом, який був фірманом.

А нас тоді четверо тіснилося в одній кімнатці - мої батьки, я і мій брат.

Спогади про ці дні для мене є особливими. Часто згадуються ті вечори, коли приходили жінки дерти пір`я до нашої сусідки, коли теребили кукурудзу. І я також допомагав їм у цьому процесі. А з вуйком Михайлом ми об`їздили усі поля Гончарівки. І мені досі згадується той запах конюшини, скошеної трави, бараболянки, краєвиди мого села: чудові гаї, де є малина, ожина і справжні білі гриби.

Пізніше моїх батьків перевели на роботу у село Федорівка (нині Тудорів) Гусятинського району, де батько працював директором школи. У цьому селі батьки допрацювали до пенсії. На той час у Чорткові проживала мамина сестра. Так і ми у 1983 році завершили будівництво нашого будинку у цьому місті, і воно стало нам рідним.

Знаєте, на досвіді я переконався, що умови життя визначають дуже багато. Ось до прикладу: мій батько довго хворів. Коли ми вже жили в Чорткові, склалося так, що о 3-й годині ночі ми викликали лікаря. І уролог Мальований фактично врятував батькові життя. А коли це трапилося б у Федорівці, то ми б вночі не змогли нічим доставити батька до лікарні. Ось так...

- Складні умови життя в дитинстві, що вам дали на подальше?

- Що дали? Зручність завжди добиратися до батьків, незважаючи ні на що часто їх провідувати. Плюс те, що сьогодні мої батьки живуть в теплі, мають усі зручності в помешканні.

- У подальшому житті ви обрали фах політолога, в той час як в дитинстві у вас культивувалися цілком інші засади - ближчі до сільського господарства, будівельних робіт.

- Тут ви помиляєтеся. Політика проникає у всі сфери суспільного життя. І майбутнє Євро-2012 - яскраве цьому свідчення. До речі, коли в Нігерії провели конкурс краси, то він у прямому сенсі перетворився на побоїще. І це вже була політика. Тому що політика амбівалентна, вона - універсальна, інклюзивна, адже проникає у всі сфери життя: і в будівництво, і в спорт, і навіть в сім`ю.

- Минулоріч ви були у складі делегації в Франції?

- На запрошення мого хорошого товариша Романа Ільківа із Заліщик, який у 1986 році емігрував від тоталітарного комуністичного режиму до Польщі, але до цих пір залишається громадянином України, та його дружини пані Ольги Сельської ( родом з Підволочиська), наша делегація побувала у Франції. Пан Роман міг би повернутися в Україну, але нинішня система життя робить цей переїзд неможливим. Хоч він дуже любить свою рідну землю. Він знайомий з Єжи Гофманом, Дмитром Павличком, із нашими послами й консулами. Пан Роман є активним громадським діячем, очолює центр українсько-польської співпраці, де наш Тернопільський національний економічний університет надаватиме допомогу і наші студенти проходитимуть стажування. Роман Ільків організовуватиме їм семінари із краківськими банкірами, ознайомить із туристичним бізнесом у Закопане та інших містах із розвиненим туристичним бізнесом. Так ось наш пан Роман був запрошений на святкування 15-ї річниці міста Альверни ( до цього місто було селом). На цьому святкуванні були присутні делегації з Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії. Але найбільший інтерес до України виявили французи. Як не дивно. Адже ця нація дуже близька ментально до нас, українців.

Цілком закономірно, що французька сторона зацікавилася українською делегацією в особі пана Романа Ільківа і його дружини Ольги Сельської. Останні так себе репрезентували із нашими піснями і танцями, що французам це кинулося ввічі.

Француженка пані Ізабела, котра є заступником мера міста з громадських зв`язків, запропонувала пану Роману зорганізувати делегацію з України, щоб та приїхала до Франції, бо французам сподобалася наша культура і вони хочуть запізнати наш народ. Відтак минулоріч 17 серпня я у складі нашої української делегації поїхав до Франції. Разом з нами були міські голови з Борщева, Хоросткова, як представники нашого місцевого самоврядування. Загалом у нас була досить цікава делегація. Франція запам`яталася мені як суцільний квітник, це справило на мене незабутнє враження. Маю намір в садибі батьків відтворити мікро-Францію (сміється).

До речі, цьогоріч уже делегація з Франції була з відповідним візитом у нас. 20-21 травня французи побували в Тернополі, у нашому університеті. Я 21 травня читав відкриту лекцію на тему: „Основи теорії міжнародних відносин". На лекції були присутні чотири суб`єкти міжнародних відносин від мерії міста Еврон (Франція) та делегація міста Альверни (Польща) на чолі з бургомістром і його чотирма радниками. Французька делегація складалася із трьох жінок. У Франції, як і в Україні, жінки посідають управлінські позиції у багатьох сферах державного і суспільного життя. Матріархат. Екзикутивна нація. До речі, це й було підтверджено на науковій основі. Тут ми і французи стоїмо досить близько у цій ієрархії.

- Ви спеціально планували цю лекцію?

- Ні, просто так співпало. Тоді було досить багато цікавих співпадінь. Наші гості, коли побували у Львові, то слухали львівську оперу французькою мовою. Уявляєте? І гості з Франції тоді подумали, що це було спеціально підготовлено. Але це були непоодинокі цікаві моменти. Був ще один цікавий випадок, коли у ресторані до делегації підійшов хлопчина і попросився заспівати для французьких гостей. Спочатку були сумніви щодо доречності цього. Але не тут то було! Хлопець виявився студентом Львівської музичної академії і майстерно виконав арію французькою мовою. Наші гості були вражені.

- Що ви для себе взяли із цих зустрічей як політолог?

- Нинішні процеси дикого капіталізму, які розгортаються тепер в Україні, де ми фактично пішли шляхом Латинської Америки, бо маємо зубожілий народ, невелику купку багатіїв і величезну корупцію. Коли писав К.Маркс про первісне нагромадження капіталу, то він на сто відсотків у своїх доводах був правий, особливо, коли це пристосовувати до України. Але ми не задумуємося, що в такий спосіб руйнуємо нашу Україну. А Україна - це така чудова країна із такими хорошими людьми, і багатим потенціалом!

У часі прийому польсько-французької делегації, коли ми вели розмову за „круглим столом", який був присвячений місцевому самоврядуванню, я задав представникам обох делегацій запитання: „Чи ваш народ терпів би такі зловживання владою, як є в Україні: корупцію та інші негаразди?" І мені дуже гарно відповіла керівник французької делегації пані Ізабела, яка є заступником мера з громадських зв`язків. (До речі, у Франції влада місцевого самоврядування працює на громадських засадах, тобто той, хто відповідає за освіту - працює у школі, хто є заступником мера по фінансах - працює на фірмі, єдина оплачувана ставка у сумі 6,5 тисяч євро - це у мера міста. І все. Ось таке у них місцеве самоврядування. Дешеве. Відкрите до народу).

Так ось щодо мого запитання пані Ізабела привела дуже цікавий красномовний приклад. У 2002 році громадяни міста Еврон вийшли на вулицю із протестною акцією лише через те, що влада погано постригла газони.

Те саме відповіли поляки, що вони б не потерпіли жодних зловживань владою.

А погляньмо у вашому Чорткові, в центрі міста стоїть біля кінотеатру обшарпана огорожа, де одна дошка прибита в один бік, інша - в другий і все це обклеїно якимись оголошеннями, усе обдерте, гнітюче. І це в центрі міста! Як можна з таким миритися? Де влада? А в неділю відбувся день міста, приїжджала польська делегація. Я вважаю, що тільки за цю огорожу, яка нам усім „обідре обличчя" перед іноземцями і зіпсує імідж України, вартує гнати таку владу „в шию". Останнє  - моя особиста думка. І я з цього приводу був у вашого міського голови, але не знайшов у його словах вболівання за Чортків. 

Нещодавно мені пощастило разом із Степаном Коцірою з делегацією побувати у Туреччині. Степан Коціра - відомий в області і не тільки як політичний діяч, але й як чудовий господарник. А мене у цій країні цікавило все, включаючи й сільське господарство.

Хочете знати, що таке Османська імперія в дії? Турки мають понад 200 ліцеїв по цілому світу, де вони пропагують свою культуру і цим самим декларують власну присутність в тій чи іншій державі.

Турок, що нас супроводжував був політологом і ми з ним дуже цікаво дискутували. Він захистив дисертацію по політичній системі України і сьогодні консультує турецький бізнес. І він говорить прямо: „Коли у вас є 100 тисяч доларів, можете їхати в Україну і робити бізнес". До речі, він використав дуже цікаве порівняння: „Ви не знаєте наскільки ваша Україна є потенційно багатою країною, але сьогодні вона нагадує Туреччину до Тургута Озали. Тургут Озала, будучи президентом, заплатив життям за те, що він зліквідував олігархічну систему влади і економіки в Туреччині". І ось, коли ми проїжджали міст через Босфор, то мій візаві зазначив, що ним раніше володів один багатій, а тепер міст належить рядовим туркам. І насьогодні в Туреччині, коли вчитель виходить на пенсію, то він отримує одноразову допомогу близько 30 тисяч доларів. А яке жалюгідне становище у нашої інтелігенції, яка з досвідом літ йде, як у нас кажуть, на „заслужений відпочинок"?..

А це все свідчить про те, що в Туреччині є національна еліта, яка розбудовує свою державу і громадянське суспільство.

На зорі незалежності України у нашій державі було 52 мільйони населення, стільки ж свого часу було й у Туреччині, а сьогодні у них уже є 58 мільйонів, у нас - 46. Ось це яскравий приклад того, що Туреччина зміцнилася тоді, коли Тургут Озала зліквідував систему олігархічно-кланової влади і економіки. І наша Україна має усі шанси також вирватися із цього замкнутого кола. Лише треба інтелігенції не бути байдужою до негативних проявів корумпованості, недержавницького мислення наших „поводирів" усіх рівнів.

- Ігоре Степановичу, як відомо, не хлібом єдиним живе людина, чи є у вас якесь улюблене заняття, чи то пак, хоббі?

- Ось нещодавно почав свої перші спроби із садівництва. Сподобалося. Думаю займатися цим й надалі. Маю низку задумів, як прикрасити батьківську садибу.

А ще, як ви  мабуть здогадалися, люблю подорожувати, знайомитися з новими людьми, вивчати їх культуру, побут.

Я цілком не байдужий до спорту, люблю волейбол, баскетбол, особиво - футбол. Відвідую різні мистецькі виставки, люблю театр.

- Користуючись нагодою, що б ви побажали нашим читачам?

- Я б закликав наших українців бути європейцями за своїм світоглядом, за духом, за поведінкою. І повірте, мої дорогі, у нас таки є потенціал. Це не пусті слова. Гості із Франції, які побували у нас в гостях впродовж десяти днів були в захопленні від нашого народу, його таланту, рівня освіти. І разом ми можемо змінити на краще свою державу, так як поляки змінили Польщу. Тепер за двадцять років Польща на 60 відсотків наздогнала Францію і Німеччину. У цьому я переконався на власні очі і можу все співставити. І уже в західних районах Польщі вітряки продукують енергію, стоять сонячні батареї, я вже й не кажу про дороги. А якими автобусами їздять поляки, а які автобуси за кордон посилаємо ми?.. Знаєте, коли я в Перемишлі сів у автобус, який був брудним і обдертим, я собі подумав: „Який то начальник міг відправити це „диво" за кордон?". Я не розумію, як можна так себе вести? Наскільки у людей відсутнє державне мислення. А це репрезентує Україну, як державу.

Коли я бачив автобуси з надписами: „Вільнюс - Варшава", „Рига - Варшава" - то вони були респектабельними, викликаючи повагу до своєї держави... А наша, так звана, псевдоеліта навіть цього не розуміє.

То ж, дорогі мої земляки, не надійтеся ні на кого, що хтось прийде і у нас наведе лад. Ми обираємо владу і тільки ми можемо вимагати від неї праці для кращого іміджу України в світі.

Леся Легіт

Фото Богдана Махомета