14.05.2009 - Відкрий для себе Україну. Ти ще не знаєш всю її

Шановні читачі! Я хочу звернутися до вас у передчассі Зелених свят і великого подвигу духу предків ваших, що утверджували суть України, будучи її плоттю і кров`ю. Адже все, що позначилось на духові; є по-справжньому безсмертне й переходить у спадщину, як і „блакитна" кров. Сьогодні саме час цю спадщину передати новому поколінню, щоб воно ніколи не дозволяло ворожим зайдам чинити наругу над святинями вашого народу, над його історією та могилами наших героїв. Шлях до становлення Україною своєї державності був доволі кривавий і тернистий. Наші предки поклали свої голови за важко вимріяну ними самостійну Україну. І ми не маємо права цього забувати. Історія України знає багато героїчних вчинків, та я хочу розповіти вам про одну з переломних гілок нашого краю, що дістала назву - Чортківська офензива (наступальна операція). Восьмого червня цього року ми будемо відзначати 90-ту річницю з того часу, як вояки УГА визволили Чортків з рук загарбників. Завдяки цій події Чортків дістав назву П`ємонта українського національного відродження, і Чортківська офензива увійшла до підручників історії.

Повернімось в глиб історії

Після розгрому шведсько-українського війська під Полтавою, Україна перестала існувати як держава і була поділена між Росією та Польщею. Польща також згодом втратила свою державність. Коли у 1848 році у Європі вибухнула революція, що увійшла в історію як Весна Народів, то вона увібрала у свій вир і Польщу, і Галичину. Прикладом відновлення власної державності для поляків і галичан-українців стало невеличке провінційне містечко П`ємонт на півночі Італії. Повстання під проводом Гарібальді об`єднало роздроблену і неоднорідну Італію, новітню європейську державу.

Хоча полякам, а тим паче галичанам, не вдалося тоді вирватися з-під австро-угорської імперії, бо повстання у Варшаві і Львові були придушені, та мрія про власну державність більше ніколи не покидала галичан.

Перша світова війна 1914-1918 років знову дала шанс українцям на створення на просторах Європи нової держави, а саме Самостійної Соборної України від Сяну до Дону. Доля України в цій війні була найбільш трагічною, тому що внаслідок цього вона була поділена спочатку кордонами, а згодом - фронтами. Водночас вона сприяла прагненню до національного визволення.

Чи має світова історія приклад, подібний до українського щодо створення боєздатної народної армії в умовах бездержавності, яка б відігравала дуже важливу роль у жорстоких умовах війни між двома могутніми імперіями?..

„У ХІХ столітті Україна, як політичний організм із самостійним внутрішнім життям перестала існувати, будучи остаточно, за висловом Петра Першого,"прибраною до рук" Росією... Українці скерували погляд на Галичину, як на П`ємонт українського відродження, тоді як російські офіційні сфери звикли дивитися на неї як на вогнище українського сепаратизму", - такий історичний аналіз цим подіям давав академік В.І.Вернадський.

Січове стрілецтво - найромантичніша і найтрагічніша історія України

Я хочу, шановні читачі, аби ви знали справжню геройську історію України, бо то наша слава - „січена мечами, рубана шаблями, ще й дощами змита".

Січове стрілецтво, то, напевне, найромантичніша і найтрагічніша сторінка нашої історії. Українські січові стрільці, які виступили під австрійськими прапорами проти царської Росії, протиставили ворожій навалі силу ідейного духу, тоді водночас говорили музи і гармати. З Чортківської сцени зійшла пісня С.Чарнецького і М.Косака „Ой, у лузі червона калина", яка стала гімном Легіону Українських Січових Стрільців. Автори пісні - уродженці Чортківщини: С.Чарнецький родом з села Шманьківці, а М.Косак, рідний брат Катерини Рубчакової - з Долішньої Вигнанки (тепер - мікрорайон залізничного вокзалу).

У кожному селі на Чортківщині є нащадки січових стрільців, які шанують своїх предків, що відчайдушно стали в ряди борців за волю України в часи Першої світової війни. Вони стали тією провідною ланкою до створення ОУН-УПА у 30-40-х роках під час Другої світової війни.

Без минулого - нема майбутнього

Коли ж в результаті революційних подій у Львові 1 листопада 1918 року була проголошена ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка), її головною ударною силою стали січовики на чолі з Дмитром Вітовським.

Легіон УСС під керіництвом Григорія Косака, рідного брата композитора Михайла Косака, став ядром збройних сил молодої держави - Української Галицької армії. Навесні 1919 року вона нарахувала понад 100 тисяч галичан. Впродовж восьми місяців УГА стійко билася проти військ буржуазно-поміщицької Польщі, щедро озброєних правителями Антанти.

„Лучитися з поляками нам не можна. Вони жадають від нас лінії річки Буг, міст Бережан, Стрия  і нафтових копалень коло Дрогобича, а наш українець не може ніяким способом згодитися", - писав 29 квітня 1919 року у станіславській газеті „Свобода" працівник преси Тарас Франко, син Великого Каменяра, колишній сотник УСС.

У кривавих битвах за незалежність рідного краю галицькі стрільці проявили зразки героїзму і самопожертви. Тритижнева оборона Львова, наступальні операції на Городок, Судову Вишню, Чортківський пролом - золоті сторінки драматичного літопису національно-визвольної війни українського народу проти експансії польської вояччини.

Спроба Антанти досягти миру на галицькій землі за рахунок ЗУНР, щоб обернути польські війська разом з УГА на схід проти Країни Рад провалилася. Антанта вирішила, як писав тодішній міністр англійського військово-морського флоту Уїнстон Черчіль у книзі „Світова криза": „Створити із Польщі здоровий, життєздатний, могутній організм, який міг би стати необхідною перепоною між російським більшовизмом - на весь час його існування - усією рештою Європи".

У липні 1919 року національно-визвольна війна ЗУНР проти агресії буржуазної Польщі, котру підтримувала Антанта, підштовхуючи до цього Директорію С.Петлюри, закінчилася поразкою українців. Та, мабуть, вина армії в цьому найменша. „Озброєнні по останньому слову, дивізії Галлера мали перевагу над неодягненими, зле взутими, скупо і бідно озброєними військами УГА. Але той факт, що Українська Галицька армія кілька місяців стримувала натиск, тим його показує велику силу духу" (В.Винниченко „Відродження нації").

Однак ані уряд ЗУНР, ні командування армії, ні загартовані боями стрільці і старшини не вважали війну проти польських загарбників закінченою. По-різному бачили вони шляхи визволення краю, але в одному були переконані - боротьба триватиме.

... Як Він в засвітній край пішов

через криваву річку,

Ніщо на знак свій не лишив,

Лиш жовто-синю стрічку.

А як буй-голову Він клав

В боях на слави полю,

Ніщо у Бога не благав,

Лиш Україні волю.
(Марія Підгірянка)

У зв`язку з втратою території ЗУНР на початку червня 1919 року був розпущений Державний секретаріат (уряд ЗУНР), а Євген Петрушевич був проголошений Диктатором республіки (Президентом). У корпусі М.Тарнавського група старшин у складі А.Шаманека, О.Букшованого, Р.Волощука 5 червня представила генералу Курмановичу детальний план наступу на Чортків, який був покладений в основу Чортківської офензиви (наступальної операції).

Прологом загального наступу став бій за Ягільницю, ввечері 7 червня. Як згадував командир Львівської бригади А.Бізанц, виконати це бойове завдання доручалось одному з кращих куренів під командуванням сотника Михайла Дибуляка.

Високими густими житами галицькі стрільці впритул наблизились до зайнятого поляками великого села. Після короткого артилерійського нальоту вони стрімкою атакою увірвались у Ягільницю. Наступ галичан застав ворога зненацька. Гарнізон села був розгромлений вщент, захоплені полонені, трофеї. А головне - відкрито шлях на Чортків. Втрати куреня були невеликі. Серед убитих був блискучий командир сотні 22 річний поручник Клим Утриско, молодий вчитель з Комарня на Львівщині.

На другий день, 8 червня 1919 року, полковник Тарнавський кинув у ледь помітний пролом майже весь корпус. Сіявся літній дощ. По коліна в болоті стрільці бригад Бізанца і Вольфа наступали вздовж залізниці. На околицях міста їх зустрів нищівний вогонь противника з пагорбів, що над Серетом.

Поки галицька артилерія знищувала вогневі точки, січовики здійснили стрімкий маневр і ударом з тилу примусили ворожий заслон відступити. Ввечері Чортків - важливий вузол противника на галицькому фронті - було взято. „Наступ на Чортків і зайняття його був світлою нашою побідою, що додала сильного духа і віри нашому стрілецтву у власні сили", - згадував поручник Петро Мигович у Літописі „Червоної калини" у 1937 році, що був учасником тих пам`ятних подій.

Дивізія Сікорського, яка обороняла місто, зазнала серйозних втрат: захоплено 200 полонених, 52 кулемети, багато військового майна. Залишки дивізії у паніці відступили до Бучача. На фронті утворився загрозливий для ворога пролом.

Блискучі перемоги під Ягільницею, Чортковом і Джурином викликали велику радість і підйом у галицьких військах.

Ми йдем вперед, над нами вітер віє,

І рідні нам вклоняються жита,

Від радощів у грудях серце мліє -

За волю, край і смерть нам не страшна, -

писав стрілецький поет Невестюк, виражаючи світлі почуття захисників Батьківщини.

За перемогу у Чортківській офензиві Мирон Тарнавський був удостоєний звання генерала, Альфред Бізанц - підполковника. Михайло Дибуляк і Роман Волощук отримали звання отаманів. Орденів і медалей (державних нагород) ЗУНР не впровадив.

Серед архівних документів тих часів зберігся наказ командувача Галицької армії генерала Омеляновича-Павленка від 24 лютого 1919 року „Про порядок захоронення загиблих стрільців і старшин". Цей наказ звернений і до нас, нині сущих, хто живе в нашім краю, бо він ще невиконаний так, як вимагав генерал: „Всі живущі пов`язані сплатити довг супроти погиблих товаришів наших, зв`язаних з нами нерозривною, непоборимою силою - Україною. Щоб ні одна з могил не загинула для наших поколінь".

8 червня мине 90 років від того пам`ятного Чортківського пролому, що дав нашому місту в історії ще одну назву - П`ємонт українського національного відродження. Прийдіть і похиліть голову над могилами січових стрільців, похованих на вашому міському цвинтарі чи до символічної могили учасникам Чортківської офензиви на колійовому цвинтарі, запаліть свічку їхній пам`яті, поверніть собі генетичний зв`язок поколінь. Не будьте байдужими до свого минулого, адже без минулого немає майбутнього. У цей день ми повинні подякувати цим людям, які поклали своє життя за нашу волю, аби ми жили у своїй незалежній Україні. Давайте ми будемо цінувати це.

Слава Україні! Вічна пам`ять і слава героям України!

Віра Дмитрів,