Михайло Федик - відомий в Україні та у фахових колах за кордоном архітектор, народився у селі Звиняч Чортківського району. Проживає із сім`єю і працює у Львові. Він є автором багатьох цікавих і неординарних архітектурних рішень, монументальних комплексів, пам`ятних знаків, церков, каплиць. Це його творчому хисту спільно із скульптором М.Посікірою належить відомий пам`ятник композитору Володимиру Івасюку на Личаківському кладовищі у Львові і у місті Кіцмань, звідки походить митець, та низка інших знакових споруд і пам`ятних знаків про які піде мова далі в інтерв`ю.

Михайло Федик - зрідні тим творчим особистостям, які просто і дивовижно випромінюють свою багатогранність, помножену на завидне знання історії і водночас душевну доброту і простоту у спілкуванні.

Він співживе разом із своїми творчими проектами, аж до їх зматеріалізованого втілення, де через корупційні заслони, безгрошів`я по крупинці додається болю і щоразу свіжих переживань. Однак, що може зупинити митця на стезі реалізації творчих задумів? Хоча усе пережите і пройдене залишає рубці на серці творчої особистості.

Архітектор Михайло Федик любить Чортків, його архітектурні скарби. Свого часу брав участь у розробці проекту Генплану міста Чорткова. Тому з сумом поглядає на теперішні новобудови, особливо, як зізнався митець, болить йому прибудова до історично знакової будівлі, де за окремими історичними джерелами зазначається, що тут перебував уряд на чолі із президентом ЗУНР Є.Петрушевичем (навпроти військкомату).

Наша зустріч із архітектором Михайлом Федиком відбулася у передвеликодню суботу, коли він з дружиною - реставратором за фахом Валентиною прямував зі Львова до родинного Звиняча на свята до мами. Зустрічали ми пана Михайла разом із його звиняцьким земляком паном Василем Градовим. Власне за сприяння останнього відбулася така зустріч. А потім, після нашої розмови, ми поїхали на центральний цвинтар в Чорткові по вулиці Степана Бандери, де до цього часу знаходяться невпорядковані могили січових стрільців та борцям за волю України поряд із впорядкованими могилами польських поховань. Михайлові Федику у його творчому процесі уже доводилося зустрічатися із подібним у Львові , де за його архітектурним баченням створено меморіальний комплекс. Побачене в Чорткові розбудило творчу уяву і архітектор Михайло Федик зізнався, що готовий взятися за подібний проект в Чорткові.

Кожен митець живе своїми творчими набутками і планами на подальшу реалізацію своїх умінь - так і Михайло Федик живе у своєму творчому світі. То ж при зустрічі він поділився тим, чим пишається душа поета архітектури.

- Пане Михайле, то ж яка ваша найновіша робота?

- Ще коли приїжджав до Львова австрійський імператор Франц Йосиф у 1900 році, де тепер площа Кропивницького, було споруджено костел святої Еліжбети. Тепер це греко-католицька церква святих Єлизавети і Ольги, неподалік залізничного вокзалу та аеропорту. Ми нещодавно на 100-річчя С.Бандери відкривали патріотичну тріумфальну арку, яка буде візитівкою міста. Ініціаторами були львівський поет-дисидент Ігор Калинець, голова Спілки політв`язнів і репресованих Петро Франко і патріот - Андрій Порубій. То ж ще у 1991 - 1992 роках на цій площі вибрали місце. Оголосили конкурс на кращу архітектурно-скульптурну версію. Впродовж дев`яти років тривав відбір у сім турів. Була тьма-тьмуща претендентів. Потім усіх відсіяли, а ми перемогли.

- Хто „ми"? Можна трохи детальніше?

- Ми - це скульптор, заслужений діяч мистецтв України Микола Посікіра, я, Михайло Федик, - архітектор, який робив оцінку містобудівної ситуації та наша група. Замовником виступила Львівська обласна держадміністрація. Підрядник - фірма „Ренесанс".

Загалом тріумфальна арка, що знаходиться на привокзальній площі при в`їзді до Львова (зліва - церква Єлизавети та Ольги, а справа - дорога до аеропорту), стоїть на чотирьох опорах, які символізують чотири доби становлення незалежності України: княжу, козацтво, УНР - ЗУНР і нашу доби. Посередині вгорі арки вмонтовано позолочений тризуб висотою 2,5 метра. Для позолоти використано два види золота. Тріумфальна арка заввишки 30 метрів.

Коли будуть додаткові кошти, то арку буде облицьовано полірованим гранітом, а на кожній колоні, що символізує певну добу української незалежності, будуть барильєфи із відповідною геральдикою та знаковими постаттями, що відображатиме дух даної епохи.

Тріумфальна арка у Львові - це потужна і велична мистецько-архітектурна споруда, яка символізує велич свободолюбивого духу. Гадаю, вона стане нагадуванням нашим майбутнім поколінням (і сучасним також) про важливість незалежності рідної держави, за яку Україна боролася і бореться впродовж тисячоліть.

- Знаю, це далеко не єдина ваша потужна монументальна споруда із широким спектром історичного бачення.

- У 1998 році колишній міський голова Львова, який тепер працює в уряді, Василь Кульбіда доручив мені, щоб я організував авторський колектив і до 80-ліття ЗУНР ми створили меморіал воїнам Української Галицької армії. Це якраз біля цвинтаря польських „орльонтів". У той час з цими похованнями була колотнеча. Хоча, як на мене, ніяких проблем там не було, просто усе роздули.

Яка там була ситуація. У 20-30-ті роки поляки будували потужний меморіал, звозили усіх своїх полеглих з українсько-польської війни з-під Бродів, Львова. І зробили свій величний меморіал, який назвали „Орльонт". Він вважається найважливішим для Польщі меморіальним комплексом, який вони назвали „Оборонцям Львова", а ми в себе написали: „Воякам УГА - оборонцям Львова". Поляки ,як собі хочуть, але я переконаний, українці обороняли Львів.

Над створенням українського меморіалу працювала наша авторська група, хоч професора Дмитра Крвавича уже немає в живих, його дуже доконав саме цей об`єкт. Коли ми починали свій проект, були задіяні проти нас дуже поважні сили, і в газеті „Молода Галичина" на чотири розвороти були різні статті на кшталт: „Руйнівники цвинтаря Личакова" і тому подібне. Цей тиск нам дуже тяжко дався. Але повернемося до справи.

Ще за Брежнєва було вирівняно тяжкою технікою польський меморіал, усе знищено. То польська сторона виділила багато коштів на відновлення. До речі, там працювали наші львівські реставратори. Так було упорядковано їхній меморіал.

А за 15 метрів від польського меморіалу стояв наш березовий хрест з табличкою, зарослий кропивою, від якого вниз йшло урвище і там було кілька могил воїнам УГА і січових стрільців і братські могили. І з цього ми - я, скульптор Микола Посікіра, професор Крвавич, конструктор Григорій Шевчук взялися створювати меморіал воїнам Української Галицької армії на території меморіальної пластики - музею Личаківський цвинтар.

Ми засипали те урвище, розробили містобудівничий і архітектурний проект, щоб вписатися і до польського цвинтаря, та спорудженої каплички на даному місці. Але разом з тим, ми намагалися створити так, щоб це стало акцентом. Ми насипали 10 метрову могилу, зробили 12 метрову колону і встановили скульптуру Архістратига Михаїла, як покровителя ще з княжих часів українського війська. Встановили два обеліски з прізвищами усіх воїнів УГА, півкруглу площу з геральдикою, бойовими відзнаками тих часів. Я дістав книжку „Українські бойові відзнаки", і на основі неї ми це зробили. У другому півкрузі створили крипти визначних поховань. Я особисто через Львівську міську раду добився, щоб Михайла Галущинського, мого земляка із Звиняча, який був командантом легіону Січових Стрільців і похований на Личакові, ми перезахоронили сюди в крипту і спорудили його портретне відображення. До речі, коли була Чортківська офензива, 250 хлопців зі Звиняча ішли майже без зброї в Українську Галицьку армію і відкинули поляків під Львів, під Перемишляни. Усі загинули смертю хоробрих, жорстокою смертю.

Тому у мене є така пропозиція, в Чорткові на горі над річкою Серет, де колись стояв Ленін, зробити величний монумент Чортківській офензиві, щоб кожна дитина знала, що тут взяла початок героїка, у якій взяли участь патріоти з міста і довколишніх сіл, яка проклала великий слід в історії національно-визвольної боротьби України. А до 90-ліття Чортківської офензиви цьогоріч, хоч закласти камінь.

Ще однією із найвизначніших робіт, де я був головним архітектором проекту,- було формування національного заповідника „Давній Галич". Це було приурочено до 1100-ліття Галича. Ми проводили реконструкцію площі, де уже до нас стяв пам`ятник Данилу Галицькому. Наше завдання було це все зв`язати і надати йому величного монументального довершення.

- Над чим працюєте зараз і що вже зроблено?

- Це-пам`ятник Т.Шевченку в Афінах та упорядкуванням меморіалів пам`яті жертв найстрашнішої в`язниці Лонського на відомому Янівському цвинтарі та на території самої в`язниці. Попередньо був конкурс. З нами працює один німець. Про це можна дуже багато розказувати.Ця стоінка історії- це наш біль. Спорудження такого меморіалу ініціювала Ліга українських жінок. То буде також дуже потужна композиція, яка відображає наслідки радянського терору, де однією із впізнаних серед багатотисячних жертв була розіп`ята на дверях монахиня Ірена Петричко. Ми прагнемо відобразити цю трагедію нашого народу у філософсько-архітектурному контексті. Зараз зводитиметься одна із найбільших церков на Новояворщині - церква Покрови Святої Богородиці, у Золочеві зведено кілька храмів різних конфесій, жіночий монастир, пам`ятник Сагайдачному в Кульчицях під Самбором тощо. Багато зроблено, багато є в планах, проектах.

- Знаю, ви були співавтором проекту Генплану міста Чорткова.

- Свого часу, за архітектора Шеремети, Львівський архітектурний інститут здійснив виконання Генплану міста Чорткова, який розроблявся тривалий час. Це був досить непростий Генплан, тому що ще раніше в місті було розміщено багато дисгармонійних об`єктів і на додачу - складний рельєф. Але місто є дуже цікавим за своїми містобудівними і художніми якостями, має історичне ядро - ринкову площу, що забудовувалась за Магдебурським правом. У проекті були відображені так звані охоронні зони історичного ядра, зони регулювання забудови, зони охорони ландшафту. Ми закладали досить гарну ідею з використання ландшафту при забудові міста. Звичайно, тут були дуже складні природоохоронні питання, каналізування, інженерні тощо. Це широка тема і вона у Генплані також вирішувалася. Але зараз найважливіше - зберегти лице історичного ядра міста. Треба звернути на це увагу при розміщенні нового будівництва на основі формування або відтворення центральної частини міста. У проекті Генплану є визначені пішохідні зони, зони транспортного обслуговування. Ми розчищали заплаву р.Серет, архітектор Б.Дудяк також багато долучився до такого упорядкування.

- Чи передбачено в Генплані реконструкція центральної площі?

- Можливо треба було акуратніше прогянути межі охоронних зон і зон регулювання забудови. Активне нове будівництво історичного ядра, яке не базується на історично-архівних джерелах й історіографії, не передбачається. Тут треба підходити дуже тактовно. Стиль ресторану „Брестоль", костелу, унікальної ринкової площі, торгових рядів, які є тільки в Чорткові, цінні. Це все потребує дуже ретельної реконструкції з реставрацією і формування отих пішохідних зон в історичному центрі. Тоді місто зберігатиме оазу історичного ядра. Нове будівництво необхідно здійснювати більше на периферії.

- Що б ви сказали щодо добудови до кінотеатру „Мир" і вже тепер планування нової забудови із виходом на частину території центральної площі?

- Я б не хотів давати кінцеву оцінку архітектору Б.Дудяку, не вивчивши матеріалу, який лягає в основу реконструкції, але єдине, я б хотів нагадати йому, як колезі, який дуже добре розуміє важливість реконструювання історичних місць, на серйозності цього питання.

Хочу провести паралель у трохи більшому масштабі. У Львові проводився міжнародний конкурс на забудову готелю до Євро-2012 у історичному середовищі Львова. Журі було дуже авторитетне. Мені доводилося навіть робити рецензію на конкурсний проект, який виграв австрієць, але громада була проти і будівництво відмінили.

- Що б ви побажали нашим читачам?

- Хочу побажати, аби ми усі усвідомили те, що ми є народом великої нації, аби глибше вивчали свої історичні і культурні витоки.

Ми - надзвичайно багата і непереборна нація. Нам колись вселяли кляте тавро меншовартості, яке ми повинні викреслити кожен з себе, своїх дітей. Тому споруджені такі величні монументальні пам`ятки як тріумфальна арка до 100-річчя С.Бандери та меморіал Січовим Стрільцям у Львові, покликані усвідомити те, що ми є достойними, аби вийти на обрії визнання. Ми є сильним народом з багатою культурою і героїкою. Вартує лише усвідомити, що на наших чорноземах наші діди і прадіди змогли втримати від завойовників велику територію України. То ж ми вартуємо багато. Звичайно, у борні гинули кращі, і тепер ми повинні виховувати кращих. Закладати в молодих силу нашої землі, силу характеру наших провідників.