30.04.2009 - Прибрати планету і зігріти добротою

22 квітня світ відзначав День Землі. У цей день люди повинні нагадати собі, що наша основна задача охороняти її, а не нищити. Тому що Земля у нас одна й іншої немає і усім нам тут потрібно жити. Тому якщо ми знищуємо природу, то знищуємо самих себе, адже все у цьому світі взаємопов`язано. Та дякувати Богу на Землі є ще люди, які роблять усі зусилля, аби врятувати природу, а з нею - і нас усіх, хоча не всі це усвідомлюють.

Тому наше інтерв`ю відбулося з подружжям біологів, викладачами-ветеранами, просвітянами Чортківського педагогічного училища ім.О.Барвінського Марією та Остапом Дмитровськими. Зустріч відбулася у чи не єдиній тепер у Чорткові теплиці, де вирощуються квіти-екзоти, яка розташована на території педучилища. А було - свого часу пан Остап брав активну участь у озелененні міста Чорткова.

- Пані Маріє, ви з Остапом Михайловичем обоє біологи за фахом. Як ви познайомилися?

- М.: Я родом із села Сосулівка, Остап - з Полівців. На той час, коли він прийшов до нашої школи на роботу вчителем біології, я вже працювала викладачем хімії. Спочатку нічого такого в моїх думках і не було, тому що я вважала, що два біологи вдома - це не дуже (сміється), але з часом таки зрозуміла, що на все воля Божа. Остап пропрацював рік і згодом ми одружилися. Через рік народилася донечка Світланка. Оскільки школа була восьмирічною і місця на двох біологів не було, то я вирішила перекваліфікуватися на вчителя початкових класів, уже навіть встигла купити собі відповідну бібліотечку, а чоловік мав викладати біологію. Але якраз в той час звільнилося місце у Чортківському педагогічному училищі. Там працювала моя подруга ще з Чернівецького університету, де я навчалася, і вона підійшла до Назаренка, тодішнього директора, і запропонувала Остапа, тому що той хотів взяти на роботу якусь  людину, яка б уже мала практичний досвід роботи в теплицях, на ділянках.

На той час ми уже добре прижилися в Сосулівці. Остап насаджав там багато дерев, на роботі у нас був дуже хороший колектив, тому ми спочатку навіть не думали переїжджати.

 Одного разу директор педучилища зателефонував до нашої школи, аби Остап приїхав на співбесіду. Я тоді собі подумала: „Якщо він піде до Чорткова, то що буду робити я?...". Так ми вирішили поїхати разом. Після співбесіди директор сказав, що бере нас обох на роботу. Остап пішов працювати в педучилище раніше, а я тим часом заміняла його в школі. Так сталося, що запрошення на роботу в педучилище він отримав 22 квітня, якраз на День Землі. Знаєте, як то кажуть, кожна людина приходить на Землю з різною метою. Ось Остап, наприклад, прийшов на цей світ, аби його прикрашати. Я також люблю природу, але вдома в основному саджу лише вазони, а в саду, клумбами більше працює Остап.

Хочу сказати, що у нас  була дуже хороша директор школи, в Сосулівці, пані Шимлей. Вона дала нам добру характеристику і сказала, що їй шкода нас відпускати, але так краще для нашого майбутнього. Так у вересні ми переїхали до Чорткова і уже 42 роки працюємо в Чортківському педучилищі.

- Скільки часу ви вже разом?

- М.: Ми разом уже 45 років. Звісно, були в житті й суперечки. А де ж буває без них? (сміється). Ми дуже різні за характером. Я більше запальна, емоційна, дуже скоро заводжуся, а він - спокійний. Я багато говорю, а він - слухає, але, коли щось скаже, то його слово дуже вагоме. Ми з дітьми завжди слухаємо, що каже батько. І, що найголовніше, коли виникає якесь непорозуміння, Остап усе згладжує. І ще дуже гарна його риса, яка мені подобається, те, що ні я , ні діти ніколи не чули від нього грубого слова. Та хоча натури у нас різні, маємо багато спільного - обоє закохані в природу, музику. Я вважаю, що все в Божих руках, коли двоє людей в сім`ї були б запальними, то навіть не знаю, мабуть тільки б сварилися. Я така, що завжди в гніві все викажу, а чоловік, якщо я десь перегну палку, поставить мене на місце. Він ніби зрівноважує мене.

У нас є двоє дітей. Донька Світлана - лікар-терапевт вищої категорії, живе і працює в Броварах Львівської області. Внучка Юля навчається в Київському національному державному університеті ім.В.Гетьмана на факультеті міжнародної економіки.

Син Віталій закінчив Львівську академію мистецтв, за фахом - художник, спеціалізується написанням картин по склу. Загалом в нього також досить цікава доля. Він з дитинства дуже любив подорожувати...

- Остапе Михайловичу, свого часу ви активно вели озеленення Чорткова разом зі своїми студентами.

- О.: Так, у нас в педучилищі тоді були ввели предмет „Основи сільського господарства" і мені доручили його викладати. Спочатку я мав просто „сільське господарство" і на уроках ми постійно займалися на квітниках. Я спеціально наводив зв`язки із озелененням міста. Колись, пам`ятаю, наше місто було багате квітами від початку весни до пізньої осені. На той час техніком озеленення працювала Олександра Федорівна Балюк, дуже хороший спеціаліст. Ми з нею підтримували зв`язки, і вона мені дуже допомагала, тому що хоча я й за фахом біолог, агроном, та не знав це все так достеменно, як вона. За залізнодорожним мостом колись були теплиці, там цвіли чудові квіти і я часто приводив туди своїх студентів, але потім це все стало нікому не потрібним. Подивіться тепер на наше місто, як все убого. Усе знищено, хоча б могли зробити те, що можна. У нас, чомусь десь з початку літа починають щось садити, сіяти. Хто ж так робить? Чому не почати це на початку весни?..

Хочу ще назвати людей, які сприяли озелененню міста - це покійний Петро Григорович Дмитришин. Він був хорошим музикантом, гарно вишивав і дуже любив квіти.

- Скільки видів квітів є у теплиці,що на території педагогічного училища?

- О.: Раніше, коли у нас був предмет із сільського господарства, то нараховувалося близько 50 видів, але як цей предмет відмінили, то вже не було потреби розводити так багато видів і трохи зменшилося.

- М.: А якщо взяти до уваги скільки різних сортів плергоній є у цій теплиці, то зовсім і не зменшилося.

- О.: У нас тут і лимони ростуть. Це була ідея нині вже покійного директора педучилища Богдана Гречина. Кілька років тому він привіз з Києва культурну форму і дав мені книжку з вирощування лимонів. Ми часто приводимо сюди студентів, аби показати. Я вже й допоміг багатьом людям виростити лимони у себе вдома.

- А приходять до вас люди на консультації?

- О.: Приходять.

- М.: Вся наша вулиця і ще декілька людей із міста. Дуже багато до Остапа звертаються по допомогу. І що добре, що є бажаючі й серед наших студентів. Часто підходять, просять, аби їх навчили щеплювати плодові дерева.

- Остапе Михайловичу, хто навчив вас щеплювати?

- О.: Я за однією спеціальністю агроном. У нас було садівництво і відповідно вчили нас як щеплювати, доглядати тощо.

- М.: Він закінчив стаціонарний сільсько-господарський Львівський інститут і перші роки пішов працювати агрономом, але то була робота не для його характеру, тому що в житті він досить спокійна людина.

- О.: Розумієте, тоді якраз до влади прийшов Хрущов, і були такі умови, що в школах почали готувати спеціалістів для сільського господарства. Вчили дітей на доярок, трактористів тощо. І для навчання в школу набирали спеціалістів з сільського господарства. Спочатку я думав, що краще працювати на колгоспі, аніж в школі, тому що в ті часи в колгоспі все було. Але потім зрозумів, що працювати з дітьми мені подобається більше. Я себе в цьому знайшов.

- Скільки років цій теплиці?

- О.: Ми будували усе своїми силами. Це не було заплановано. Наша теплиця навіть не стоїть на балансі педучилища. Ось, наприклад, зав. кабінетами є, а от зава теплицею - немає. Я працюю більше на ентузіазмі, грошей за це не отримую, і намагаюся залучати сюди студентів, які мають бажання і приходять до теплиці самі.

- М.: Дуже добре, що тепер вже покійний директор Гречин дав працівницю, яка хоч через день підливає квіти. Зараз нам допомагає техробітниця Віра Безпалько. Тому що раніше Остапові навіть влітку доводилося щодня приходити сюди. А тут є біля чого наробитися...

- О.: Ну, це не така вже й важка робота, просто її тут багато, тому що все треба доглянути, зрощувати.

- А вдома маєте власну теплицю?

- О.: Ні, поки що не маю. На це все потрібно багато часу, якого мені бракує, але коли вже вийду на пенсію, то обов`язково зроблю, каркаси вже є.

- Що б ви хотіли вирощувати в себе?

- О.: Хотілося б вирощувати лимони. Тут, у теплиці, я вже багато насадив.

- М.: У нас біля хати росте дуже гарна райська яблунька, скоро почне цвісти. І взагалі вона завжди цвіте рано. А також у нас є красиві тюльпани, кактуси. Останніми більше займаюся я.

- Які ваші улюблені рослини?

- О.: Гіацинти, вони розцвітають навесні, і ти бачиш ту красу, яку вони приносять. Ці квіти мають дуже гарний запах, і бувають різних кольорів. Зараз гіацинти вже починають відцвітати. Вони мені ще подобаються й тим, що їх можна виростити в кімнатних умовах, у будь-який час, і навіть потім комусь подарувати. Окрім того гіацинти довго цвітуть. Ще мені дуже подобаються тюльпани. Тут в теплиці вони також є, я їх взяв від Дмитришина.

- Чи є якісь вимоги чи секрети, щоб рослини добре приймалися?

- О.: Усі секрети записані в літературі і треба читати, тому що до кожної рослини є свій підхід, а таких аж особливих секретів немає.

- Але ж ось в одних людей рослини приймаються, а в інших - ні. Чому?

- О.: Тому що інколи люди куплять на базарі вазонок, поставлять в кімнаті, тільки підливають і дивляться на нього. А треба підняти літературу по цій рослині і прочитати, які її особливості, що рослинка хоче, і забезпечити її усім, чого вона потребує. Ось у цьому і полягає секрет.

- М.: Ось, наприклад, кактуси ж зимою не поливають, тільки влітку. А потім люди кажуть: „Ой, в мене кактус загинув".

- О.: І ще люди забувають, що зараз у багатьох є індивідуальне опалення, через що повітря дуже сухе, тому треба часто оприскувати вазони, особливо зимою.

- М.: Знаєте, хочу зауважити, що завжди як Остап ту рослинку садить, з такою любов`ю бере її в руки, щось шепче до неї, відчуває її. Я бачу, що це в нього такий талант, дар Божий.

- О.: Я вважаю, що як в людини, так і в рослини є своя біоенергетика, що взаємодіє, і якщо ти з любов`ю ставишся до рослини, то вона це відчуває. Наш настрій, насолода від цього, енергетика, яку ми випромінюємо, усе це впливає на неї. Потрібно з любов`ю ставитися до людей, рослин, тварин, і тоді ви будете жити в гармонії. А не так, щоб перш за все був долар. Мені зараз просто боляче дивитися, з того часу, як Україна стала незалежною, на наші квітники в місті. Що в нас робиться?! Та ж тут великої роботи не потрібно, лише бажання і взяти якогось спеціаліста, посіяти рано навесні. Але ж ні, починається літо і вони тільки-но щось посіють, то воно ледве встигає до осені зацвісти. У нас ж в Україні такі родючі землі, тільки щось садити, а кругом гола чорна земля. Стидно... Потрібно, щоб в місті була людина, яка б над цим думала.

Ось, минулого року я просив у міського голови, щоб мені дали під оренду для впорядкування квітники біля пам`ятника Бистрому, казав, що я візьму студентів, розсада і насіння в мене є. Мер відправив мене до заступника, і вони засумнівалися, що я там можу щось хороше зробити і не дали. Сказали, що подумають, і так думають донині.

 А цього року ми плануємо зробити озеленення на могилах січових стрільців на цвинтарі по вул..С.Бандери. Хоча там все облуплено і оббито, але ми зробимо красиві квітники.

- Що б ви хотіли побажати нашим читачам наостанок нашого інтерв`ю?

- М.: Ми хочемо побажати людям, щоб вони жили в мирі, щоб світ був добрим, тоді й наші діти будуть гарні, добросердні в сім`ях, і будуть радіти, творячи добро іншим. Потрібно проводити з ними виховну роботу. Віддавати частинку своєї душі іншим, вдома і на роботі, рослинам, тваринам, усьому живому й неживому, що нас оточує.

- О.: Я б хотів від себе побажати, щоб у світі була справедливість, аби люди творили добро не задля власної вигоди, як я це бачу повсюди, а - від чистого серця.

- М.: Потрібно робити добро так, щоб ти відчував, що ось я допоміг комусь і мені від цього приємно. Нас так і вчить релігія - я роблю добро і мені від того добре.

Вікторія Іванців