16.04.2009 - Духовні скарби угринської церкви – скарби усієї України

Я їхала до села Угринь, що неподалік Чорткова, на зустріч з депутатом Чортківської районної ради, настоятелем місцевого храму Успіння Пресвятої Богородиці митрофорним протоієреєм отцем Миколою Ференцом. Хотілося у передвеликодній час побачити цей православний храм, помолитися до чудотворного образу Угринської Матері Божої та біля могили священномученика, греко-католицького священика отця Антона Ричаківського і заодно поспілкуватися з отцем Миколою.

Раніше здавалося, що про таїни і святині угринської церкви мені відомо все, однак це виявилося самообманом. Адже те, що пощастило побачити тут за кілька кілометрів від Чорткова, вражає і захоплює водночас.

Віщі сни справджуються

- Отче Миколаю, як ви відчули своє покликання стати священиком?

- Коли я був малим, одного разу мені приснився дивний сон, у якому я чітко  побачив церкву і себе в ній, начебто я в ній відпраляю Службу Божу. Вранці я розповів про це своїй матері. А мама, не задумуючись, відповіла: „Раз тобі було таке видіння, то мусиш себе до цього готувати". Відтоді я цим і жив. Знав, що обов`язково піду вчитися на священика. Але коли став дорослішим, прийшов з армії, то почали мене брати сумніви. Думаю, я і так завжди молюся, то можу собі обрати іншу професію, а священики часом ще більше грішать, аніж інші люди. Але моя мама нагадала мені про дитячий сон і його важливість. Мабуть тоді я, власне, чекав такого поштовху. То ж спершу пробував вступати у нашу духовну семінарію, але на диктанті провалився. Коли я попросив, щоб мені показали мою роботу, аби подивитися на помилки, мені її не показали, а натомість запитали: „Що ти зробив, що тебе у КДБ не люблять?".

Але тоді у мене уже було остаточніше рішення, що таки буду священиком. Хотів поступати до семінарії в іншу область, та виникли проблеми - у сільській раді відмовилися мене виписати. Тоді я вдався до хитрощів. Спочатку пішов на роботу на цукровий завод біля Рогатина на Івано-Франківщині. Там мені дали довідку, що проживаю у гуртожитку і працюю на заводі. Цю довідку я показав у сільраді. Так мене виписали.І як тільки цей папірець виявився у моїх руках - серед ночі втік у монастир. аж на Одещину. Мене тоді підтримав швагро, який був священиком. Цілий рік я не виходив за межі подвір`я святої обителі. Такий був закон. Чого я тільки у монастирі надивився. Були такі брати, які могли передбачати і виганяти нечистого. У монастирі я пройшов добру школу. Відтак поступив до Одеської духовної семінарії.

- Якою була ваша перша парафія?

- То було трохи дальше від дому на Шумщині, село Малі Загайці та довколишні села. Там усе було на російській мові, а я служив не старослов`янською, а українською мовою. Через що мав багато непорозумінь серед священнослужителів. Ще одною складністю, котра могла поламати нам життя було те, що я відмовився працювати на відповідні служби, точніше КДБ. Через відмову служити режиму мені погрожували, що ув`язнять за туніяцтво мою дружину, котра на той час уже чекала дитину...

- Як зустріло вас село Угринь?

- Угринь на ті часи було дуже „комуністичним" селом. До мене тут не було постійного священика. Були лише такі, які приїжджали лише правити. і все. Хоч ми з дружиною спочатку зраділи, що ця парафія уже трохи ближче додому, свої люди, але на той час зустрілися з багатьма труднощами. Спочатку нам не було де жити і ми скиталися по квартирах. Відтак придбали парафіяльний будиночок, де ми проживаємо до цього часу. Тобто ми уже 22 роки проживаємо в Угрині, але так і не маємо власного житла. Багато довелося вкласти в церкву. Коли ми сюди приїхали, то на хорах чуть не впала стеля, усе замокало. Треба було робити дах. А як мали штукатурити церкву, нам привезли таку „крошку", яка для цього не годиться. То я сам особисто їздив у Закарпаття вибирати матеріал такий, - як треба.

Загалом тут у селі я навчився усе робити своїми руками, адже часто доводилося і самому закачувати рукава і все робити самому. Село наше невеличке, усього триста дворів. Люди - хороші, допомагають, підтримують. Ходять до церкви. Наша святиня належить до Київського патріархату.

Знаєте, я коли сюди прийшов, а це були ще радянські часи, - то вжахнувся. Бо одразу ж побачив під самісіньким куполом тризуб, в середині якого є хрест, та закладки у Євангеліє-синьо-жовті. Тоді це було суворо заборонено. Але приїжджали перевіряючи і нічого не помічали. То ж це збереглося й дотепер.

Тут є гробниця самого Потоцького...

- Отче, коли я побачила вашу церкву, просто закохалася у неї і цю казкову місцину. Адже ваш храм знаходиться у надзвичайно мальовничому місці. Знаю, вона має свою власну історію. Поділіться про це з читачами.

- Наше село розкинулося у мальовничій місцевості. Мабуть тому цими землями володіла родина Потоцьких. Саме будівництву церкви селяни завдячують пану Потоцькому. Переповідають, якби не пожертва цього польського вельможі, вони самі б не змогли стягнутися на таку красиву церкву.

Колись тут були дерев`яні церкви. Перша - храм святої Варвари, а друга - Парасковії. Але внаслідок пожежі ці святині згоріли. З вогнищем пішло все. Уціліла лише чудотворна ікона. То ж постало питання нової церкви.

Родина Потоцьких була дуже побожною, тож коли люди звернулися з проханням допомогти, не відмовили. Більше того, переповідають, пан Потоцький був уже старшого віку, то добиратися до костелу в Чортків уже не мав сили, а, давши гроші на забудову, попросив, щоб нова церква була схожою на костел, Бог же один. У 1870 році вже правилося у новому храмі. І хоч зовні він мало чим відрізнявся від інших храмів східного обряду, то всередині - й донині залишається подібним до костелу: тут стоять великі лави зі спинками тощо. За свого життя пан Потоцький щонеділі ходив сюди на Службу Божу, тут в дворі церкви він і похований у своїй гробниці.

... І чудотворний образ Матері Божої

- Ви переповідали, що опісля пожежі, внаслідок якої згоріла дерев`яна церква ,зберігся лише образ. Що це за образ?

- До речі, і справді історія нашої чудотворної ікони Божої Матері дивовижна.

Переповідають, що у шістнадцятому столітті людям одночасно з`явилися три ікони - одна в Теребовлі (нині вона знаходиться у церкві святого Юра у Львові), друга - в Почаєві, а третя недалеко звідси на Чортківській горі, що височіє над вулицями Гранична та Бердо міста Чорткова. Розповідали, що цей образ спершу переносили кілька разів до Чорткова, до однієї із дерев`яних церков. Так як два метри цієї території уже належать Чорткову. Але на ранок образ був на старому місці. Як це відбувалося - загадка. Тепер цей образ знаходиться у нашому храмі.

Одна жителька Угриня, котрій було більше 90 років,чітко вказала те місце, де об`явився образ, адже її ще малою приводила сюди бабуся, а пізніше - мама. Я чомусь думав, що для цього більше підходить інше місце в улоговині, а вона наполягала - ні, тільки тут. Ми стали копати, а в тому місці - б`є джерело. Відтак ми там спорудили капличку. Місцина - казкова, потопає в сосняку, тут є дуже особлива позитивна енергетика. Сюди часто приїздить помолитися багато людей звідусюди. Шкода, що мешканці Чорткова мало знають про це місце. Усіх приваблює сюди те, що з часу з`яви ікони Матері Божої почали ставатися різні чудеса. Хто попросив у Богородиці щиро з вірою про поміч, то одразу ж отримував її. А на знак вдячності люди дарували Матері Божій золоті прикраси та інші коштовності, які зберігаються й донині. Кажуть, що найбільше сцілень було від епілепсії, яку в народі звуть „чорною хворобою".

І ще. Щодо цієї чудотворної ікони, відколи її внесли у храм, знімали лише один раз. І це було ще за часів Польщі. Її знімали для того, аби відновити. З роками образ дуже потемнів і потребував реставрації. Але, переповідають, що реставратори не могли нічого зробити, бо коли торкалися до ікони своїми спеціальними препаратами, то фарба на іконі просто „горіла". То ж повернули чудотворний образ назад до святої обителі, так і нічого не зробивши, залишивши як є.

Коли я отримав цю парафію, ікона була чорна-пречорна. А зараз потроху сама відновлюється і стає щораз світлішою. Якось я хотів зняти ікону, аби християни змогли до неї прикластися, але громада не дала на це дозволу. Люди не хочуть її тривожити.

- Кажуть в Угрині не так давно появився ще один давній чудотворний образ.

- Так, це образ який написаний на дивному полотні, що дещо нагадує нашу панаму для вишивання. Але це таке давнє полотно. Збоку вгорі видніється безколірний квадрат, очевидно хтось брав зріз фарб для вивчення. Кажуть, що цей образ списаний з лику самої Богородиці апостолом Лукою, а Матір Божа взяла до рук і сказала: „Дай, Боже, аби цей образ слугував усім, хто вірить у мого сина". То ж в Угрині люди вірять, що Мати Божа заступиться за них у всякій потребі і допоможе врятувати тих, хто має недобрі думки.

Зараз цей образ передаємо від хати до хати, щоб він побував у кожній родині. Передають його вранці. Кожен господар приймає святиню на чистому рушникові і несе до оселі. Наступного ранку відносить сусідові. Так цей образ ось уже кілька місяців мандрує по селу перед Великоднем. Адже останнім часом в Угрині було багато вішальників. Тепер самогубства припинилися. Я звертався до людей, щоб щиросердно молилися до цього образа за помилування.

Цей образ появився у сінах церкви в 1991 році. Хто приніс його, невідомо. Може колись цей він був у церкві, але за радянських часів хтось переховував його вдома?...

Віруючі моляться за мученика о.Антона Ричаківського

- Отче, ви митрофорний протоієрей і настоятель православного храму Успіння Пресвятої Богородиці Київського патріархату, а часто з вірними молитеся за душу греко-католицького священика, щоб його визнали мучеником за віру. Для мене особисто це є дуже приємною рисою душпастиря.

- Так і справді, ми часто молимося за душу замордованого НКВД у 1941 році колишнього пароха цієї церкви, греко-католицького священика Антона Ричаківського, понівечене тіло якого люди знайшли в полі між Росохачем і Угринем, аж через три дні, як його забрали... Віруючі поховали свого пароха тут на подвір`ї церкви у чужій гробниці. Ми молимося і доглядаємо за цими могилами. Хочу підкреслити, що віра в Господа нашого має усіх нас єднати. Тому я тільки за те, щоб сюди приходили помолитися і греко- і римо-католики до гробниць, де поховані отець Антон Ричаківський та польський доброчинець Потоцький.

Стародавній дзвін відкопали в полі

- Отче Миколаю, коли ми з вами були на території храму, на дзвіниці я побачила дуже красивий з орнаментальним тисненням і старослов`янським текстом дзвін. Яка його історія?

- Цей дзвін, який важить півтони, жителі села Угринь закопали його в полі, щоб заховати від німців. Так як очевидців уже нестало, то спочатку не могли його відшукати. Я викликав саперів. І на Анни 22 грудня 1987 року вони знайшли це місце йпозначили дерев`яними стовпчиками. Але хтось ті стовпчики забрав. То ми навесні 1988 року перекопали вручну значну частину поля і таки знайшли дзвона. Але самі розумієте, що дзвін є рідкісним і давнім, та й часи були радянські, непевні. То ж я просив людей, аби довечора дзвін було поставлено у дзвіниці. То була дуже велика робота наших людей, адже через вагу дзвона було надзвичайно складно його встановити на місце. Зате тепер просто милуємося його переливами.

- Отче, щоб ви побажали нашим читачам у часі очікування Воскресіння Господнього?

- Бажаю усім очищати свою душу молитвою, лікувати її добрими справами і вірою в  Господа нашого. Нехай гонитва за матеріальним відійде на другий план, бо душа наша вічна і потребує духовної поживи. І тоді Господь подбає про усі наші проблеми.