12.02.2009 - Сім футів під кілем

Ви задавали собі, коли-небудь запитання: а море, коли міряти міркою віртуального туриста, знаходиться далеко чи близько від нашої провінції? Можливо, коли бачити його у своїх снах-мріях доволі часто, то очевидно, - близько. А коли, відірвавшись від наших місцин, довгих 16 літ віддати безмежним морським просторам, романтиці і складним будням, то воно залишається з тобою на все життя.

До нашої редакції, зрештою, як звісно усіх інших містах району, часто зі своїми дописами , підпершись на костур, приходить літній чоловік. Він вперто долає віддалі тротуарів, доріг, щоб бути „в курсі подій", поспілкуватися з людьми та занести свої дописи до газет, мовляв, поки живу, поки ноги носять... Я знаю, як пару літ назад Господь забрав його дружину, багатолітнього медичного працівника, і він дуже тяжко переніс цю втрату. А діти? Діти - дорослі, є онуки... Але і досі банує він за своєю другою половинкою, за товаришами, які уже також відійшли у вічність. Такий нелегкий тягар літ, котрий уже перебігає за восьмий десяток... Він, зізнався, що живе в чеканні, коли життя перегорне і його останню сторінку...

А було... Було у цьому його житті воно - море. Цілих 16 літ! Він рідко за ці дні бував удома, де зростали його донька і син. Хоч його основною, найголовнішою пристанню була сім`я... А море-океани? Вони вабили його і манили у свої простори. А там - інтригували своєю непередбаченістю!.. Долав він, Роман Крижанівський, морські і океанські простори на промислових суднах. І куди тільки доля-розбійниця його не закидала?!. Від Арктики до Антарктики сполосував він землю. І чого тільки не довелося пережити! Було усього потроху, як бідному в торбу: щемкий холод, тропічна спека, довгі важкі перельоти до місця призначення, страшні загрозливі шторми і просто - хитавиця...

А часом, холод і спека межували поряд, з розривом невеликого часу чи віддалі. Тільки до чого тільки не призвичаїться людина? Хоча... Хто-зна, який людський організм може витримати без внутрішнього стресу різкі переміни клімату?..

Опісля складної виснажливої праці приходить час відпочинку. Родина - далеко, рідний дім також. То ж бувалий моряк Роман Миколайович Крижанівський з невеличкого міста Чортків, що на Тернопіллі, брав ручку і зошит та вів свій щоденник.

Із запасів щоденника:

... Ось знову рейс. Цього разу востаннє пішов у відділ кадрів за направленням на судно РТМС 7527. Несила уже жити без сім`ї, далеко від рідного дому.

18 березня 1979 рік. Усю ніч ми просиділи в аеропорту. В 7-й годині ранку вилетіли маршрутом Рабат - Гавана - Москва. Віддаль до Рабату - 4800 км. Летіли 6 год. 30 хв. На Гавану вилетіли о 15-й (за московським часом). А приземлилися через 11 годин 45 хвилин. Аеродром військовий - вимушена посадка через брак пального. Допоки дозаправляли наш літак, ми відсиділи там ще зайвих пару години. А вже через півтора години наш літак приземлився у Мартін-Хосе (Куба).

19 березня. Сьогодні одразу ж заступив на вахту на судні, яку буду стояти ще з одним механіком з 12-ї до 16-ї години вдень та з 24-ї до 4-ї ночі.

Наше судно взяло курс на Панаму. Йдемо вздовж берегів куби. Попереду - складний довгий перехід.

20 березня. Після вахти довго не міг заснути: ще не ввійшов у ритм роботи. Буде важко, адже щодень ближче до тропіків. Сатуратор воду не охолоджує. А дуже хочеться пити. У машинному відділенні стоїть така спека, що аж паморочиться в голові і нудить, а роботи - багато. Мапи не маю. Тому навіть не знаю, де ми зараз знаходимося.

Зранку були хвилі, так „на око" десь балів на 4. Трохи похитувало. Після полудня стихло, але брижі ще високі.

Далі буде.