Ось уже третій рік діє при міській дитячій бібліотеці гурток юних краєзнавців. З того часу працівники Чортківського краєзнавчого музею та міської дитячої книгозбірні проводить спільно уроки історичної пам`яті з нагоди знакових дат нашої держави.

29 січня у залі краєзнавчого музею при співпраці - бібліотека-музей-школа відбувся такий урок під назвою "Безсмертна слава Крутів".

У вступному слові, котре мовила завідуюча міською бібліотекою для дітей Марія Марчишин, йшлося про значення Крутянської трагедії в контексті патріотичного виховання молоді та пробудження і самоувсідомлення національної гідності кожного українця.

Цікавими і змістовними, наповненими новими фактами з історії були розповіді про бій під Крутами директора Чортківського краєзнавчого музею, заслуженого працівника культури України - Яромира Чорпіти та наукового співробітника музею - Ольги Чорпіти.

"Крути - наша слава, наша історія" - під такою назвою відкрилася книжкова виставка в музеї. Бібліографічний огляд літератури здійснила бібліотекар Марія Стадник, котра не проминула з гіркотою відзначити, що за 17 років незалежності України, попри те, що ми щорічно відзначаєм цю сумну дату, книг про трагедію Крут немає, лише вміщено окремим розділом у історичні видання. Тему бібліотекарі, аби хоч якось вдовольнити цікавість своїх читачів, намагаються визбирати історичні свідчення і вивчення про дану трагедію з періодики.

Складається, що попри наш всепоглинаючий патріотичний флер, реальних кроків щодо надання можливості дослідникам опублікувати свої праці про Крути немає. Можливо останнє не спонукає до вивчення, узагальнення такого важливого для історичної пам`яті матеріалу?..

На уроці історичної пам`яті "Безсмертна слава Крутів" були присутні учні 7 - 9 класів загальноосвітньої школи № 2 міста Чорткова разом зі своїми класними керівниками.

Цим учням випала щаслива нагода дізнатися про уроки Крутянської трагедії якомога більше, адже розповіді були змістовними, не нав`язливими, проте доволі цікавими. Тому учнівська молодь, котра була присутня на даному заході, сприймала усе з цікавістю (приємно відзначити - Авт.). Урок історичної пам`яті завершився художнім читанням поезій про Крути учнів ЗОШ № 2. Поезії читали Таня Деренюк, Марійка Задорожна, Галя Чикалюк, Марина Скора, Віка Процьків, Оленка Колєсова та Сашко Гаєвський, Василь Атаманчук, Сашко Мисько.

Урок історичної пам`яті Крутянської трагедії - то добра і плідна співпраця бібліотечних і музейних працівників, спроектована на патріотичне виховання молоді.

Чого ми не знаємо про Крути та молодих захисників державності України?

Щороку ми із  сумом згадуємо про полеглих героїв Крутянської трагедії. Однак, коли пройтися нашими книгозбірнями району, не так багато можна відшукати історичного матеріалу про цю героїчну битву. Бібліотекарі компенсують нестачу книг із таким важливим і цікавим для громадян України статтями із газет, журналів. Хоча, як на мене, і їх є недостатньо. То ж виникає природнє запитання, чи ж достатньо ми знаємо про Крути і що саме відомо нам про цю трагедію?

Доктор історичних наук Володимир Улянич у рамках проекту "Українці у світовій цивілізації і культурі" проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою під Крутами та їхніх родичів, дані археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі "Правда про бій під Крутами". Крім цього, дослідник ознайомився з літературою діаспори з цього приводу. З`ясувалося, що ще у 1967 році у Нью-Йорку Українська вільна академія наук США створила комісію для дослідження фактів і дат української визвольної боротьби 1917 - 1920 років. Члени комісії опитали учасників бою під Крутами, які залишилися живими і перебралися до США, та видали книгу "Велика українська революція. Календар історичних подій за лютий 1917 року - березень 1918 року". А колишній прем`єр-міністр уряду УНР Борис Мартос у своїй книзі "Визвольний здвиг України" (1989р.), що не раз перевидавалася в Україні в роки незалежності, зокрема в статі "Правда про Крути", навів двадцять неправдивих тверджень, які, на жаль, досі тиражуються в Україні без спростування. У 1995 році вийшла друком грунтовна праця краєзнавця Івана Ільєнка "Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців. 29 січня 1918 року".

Зокрема Матрос спростовує твердження, що "в бою під Крутами брав участь Студентський курінь, який недавно перед тим склався". Насправді там була тільки одна сотня Студентського куреня (близько 120 - 135 осіб). Решта куреня під командою С.Довгаля, студента, який повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника, разом з іншими з`єднаннями брала участь у боях на вулицях Києва проти совєцької "п`ятої колони", яка збройно виступила в кількості близько 6000 осіб.

Матрос пише, що основою оборони Крут була Перша українська юнкерська школа імені Богдана Хмельницького під командою сотника Аверкія Гончаренка, який згодом отримав ранг підполковника й емігрував до США. Юнкерів, студентів вищих шкіл, гімназистів та учнів інших шкіл загалом було понад 600 при 16 кулеметах. Бій тривав не "якісь дві години", як дехто пише, а до сьомої вечора, тобто до темряви, впродовж 10 годин. Оборонці Крут були не "напівдіти, які перед тим не тримали зброї в руках", а юнкери військової школи та студенти, які до цього вправлялися близько двох місяців і вчилися не лише стріляти, а й кидати бомби. Були і саморобний бронепотяг із гарматою й кулеметами під керівництвом сотника Лощенка, і лазарет із лікарем Бочаровим та санітарами, і вагон із запасом набоїв та гранат. Студентська сотня не була "ганебно покинута" командирами "там-таки", бо її командир сотник Омельченко залишався постійно при ній, поки не був тяжко поранений і відправлений до лазарету. Він помер дорогою до Києва. Близько 7-ої години вечора, коли вже стемніло, бій почав стихати. Тоді сотник А.Гончаренко дав наказ поступово відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути. При цьому першою відходила Студентська сотня, а потім по черзі друга, третя і четверта сотні юнкерів, а перша сотня прикривала відхід вогнем.

Як зазначено у згаданому "Коментарі історичних подій", "є відомості, що праворуч юнкерської школи у полі зайняли позицію приблизно 80 добровольців "вільних козаків" із сусідніх сіл, які цілий день відбивали наступ більшовиків. По закінченні бою ці добровольці повернулися до своїх сіл". У "Календарі" також зазначено: "При перевірці виявилося, що під Крутами втратили вбитими й пораненими, й такими, що зникли безвісти, близько 250 юнаків, 30 студентів і 10 старшин. Разом близько - 3-вояків, з яких близько 150 поранених були вивезені санітарним поїздом до київських шпиталів".

У 2007 році було здійснено археологічні розкопки на військовому кладовищі в селі Крути, організовані державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам`яті жертв війни та політичний репресій. Експедиція В.Улянича зібрала також документальні фото й свідчення селян, що сприяло правдивій реконструкції подій під Крутами 29 січня 1918 року. Професор Улянич довів, що загальна кількість вояків у зведеному формуванні захисників станції Крут становила 1065 козаків та старшин, у тому числі з таких підрозділів: Перша українська військова юнкерська школа імені гетьмана Б.Хмельницького, Перша сотня студентського куреня Українських січових стрільців, козаки сіл Хороче Озеро, Кагарлик (через річку від села Крути), загін сотника Твердовського, українська міліція села Піски, бронепотяг-платформа Лощенка, бронепотяг Ярцева, бронепотяг полковника Алмазіва з артилерією та кулеметами, панцерники підполковника Самійленка з кулеметами і гарматою. Щоб дізнатись про настрій самих студентів-січовиків напередодні виїзду до Крут, варто зацитувати спогади старшини УНР Миколи Чоботаріва "Визвольні змагання очима контррозвідника", де зазначається: "Я цілком  випадково мав розмову з тими молодиками: українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Потрібно було лише глянути на їх обличчя і побачити їх вираз очей, щоб зрозуміти, що всілякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української держави... Юнкерська військова школа і Студентська сотня в героїчній боротьбі боронили підступи з півночі на Київ, і не було всього того, що потім різні писаки розписували про Крути. Ці юнаки знаменито билися, і набоїв не бракувало, і ці молодики вміли тримати рушниці і виявляли чудеса героїзму".

Факти свідчать, що в бою під Крутами оборонці української державності завдали нищівного удару. Пізнього вечора  командир українських підрозділів поставив Першу резервну сотню юнкерів  прикривати вогнем відхід основних сил до ешелонів. Наказ командування було виконано, наступ ворога зупинено. Захисники Крут за наказом командира організовано зібрали своїх поранених та вбитих і від`їхали у своїх ешелонах, залишаючи ворогові поруйновані та підірвані колії й мости. Затримавши ворога на чотири дні, хлопці дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що подовжив вік Українській державі.

Російські нападники в цьому бою втратили вбитими понад 300 чоловік та пораненими 1200. Таким чином, ворог втратив 1500 вояків із 3000, тобто половину особового складу. Нападники втратили боєздатність на чотири дні і після поповнення продовжили наступ на Київ.

Українських вояків загинуло під Крутами 97. Якщо врахувати і 24 юнкерів, розстріляних і закатованих більшовиками в селі Літки Броварівської округи - 121. Але  це не "триста студентів", про що уже 90 років розповсюджується дезінформація.

Більшовики заборонили ховати захисників Крут, залишивши їхні спотворені катуванням тіла для  залякування населення. Попри цю заборону священик села Печі разом із жителями звіз тіла  до теплої хати, щоб їх можна було вирівняти. На кладовищі села Печі під старою вербою викопали велику яму. Селяни зібрали нове полотно і вистелили ним дно могили. Там поховали 17 полеглих хлопців. У березні 1918 року, після підписання Брест-Литовського миру і вигнання більшовицьких банд з Києва, тіла героїв були перезахоронені на Аскольдовій могилі в Києві.

Стало відомо, що у селі Літки Броварівського району під курганом із хрестом покоїться прах 24 юнкерів першої сотні Першої військової юнкерської школи ім.Б.Хмельницького, які вніч із 29 на 30 січня вирушили пішки до Києва через Семиполки, досягши 1 лютого ввечері села Літки. Вранці 2 лютого в село ввірвалася муравйовська банда верхи на конях. У нерівному бою переважна більшість юнкерів загинула, а кільком захопленим у полон муравйовці відрубали шаблями голови.

Розстріл військовополонених був категорично заборонений міжнародними конвенціями ще в 1899 році, але Ленін виступив за смертну кару для полонених не тільки на фронті, а й у тилу.

Більшовики розстріляли полонених і під Крутами, одразу ж за залізничним переїздом під старими тополями. Про місце розстрілу свідчать не лише зібрані Володимиром Уляничем спогади очевидців тих подій, а й вірш Павла Тичини, рідний брат якого загинув разом з іншими захисниками Крут.

Самовідданий подвиг, який здійснили українські війська під Крутами, затримав швидке просування військ Муравйова. Тільки 5 лютого 1918 року вони підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його старшому гарматному обстрілу. 9 лютого більшовики захопили Київ і вчинили криваву розправу над беззахисним населенням. За неповними даними, було вбито більше 5 тисяч осіб. На вулицях розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванки і вуса або проявляв хоч якусь симпатію до українців. У Мариїському парку солдати Муравйова розстріляли 200 учнів гімназій і училищ лише за те, що вони були у списках української юнацької військово-спортивної організації.

На початку березня 1918 року згідно з мирним договором у Бресті українські війська при допомозі Німеччини звільнили Київ.

19 березня 1918 року тіла 27 юнаків, замордованих у Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі.

Підготувала Ольга Чорпіта,

старший науковий співробітник

краєзнавчого музею