Похмуре небо, дощ січе кругом,

Калюжі чорні світяться черевами

На крижаному тротуарі при стіні

Стоїть жебрачка із тремтячими руками.

Вона стоїть і дише через раз,

Ганьбу і біль ховаючи в хустину,

І їй не хочеться дивитись на людей,

А тільки на кругленьку копійчину.

Сьогодні світ їй клином обернувсь

Душа кричить, розтерзана на клоччя.

Зневага й осуд обпікають мов вогнем,

І згадується все, що не збулося.

Вона ж колись, мов королева балу

Не опускалась від тенденцій мод

І гордовито голову тримала,

Щоб досягти небачених висот.

А доля тихо так на все дивилась

І готувала лабіринт випробувань.

Та що ж поробиш, панна їх не відстраждала,

І в день якийсь зламала власну грань.

Той день вона ніколи не забуде,

Той перший сніг (надходила зима).

Пальто старе, і порепані підбори,

 І та простягнена від відчаю рука...

Вона стоїть, і дощ говорить з нею,

Навколо тисячі людських очей.

І світяться калюжі черевами,

І проісновано нарешті гіркий день...

Прилітають квіти, білосніжні квіти,

Пелюстки кришталеві в тихій вишині.

Снігопад на землю, мов благословення,

Ледь торкає струни на старій вербі.

Сонно шепче вітер, зажмуривши очі,

На долоню взяти білий пух зими.

І до щему в серці, до жалю зрадіти,

Що торкає небо тятиву руки.

Прилітають квіти, прилітає диво,

Щира згадка світу про глибінь небес.

Пелюстки кришталеві на долоню тихо

Доторкнулись, наче в переддень чудес.

Помер господар - викинули пса,

На вулицю в лютневії морози.

"Свобода" - хтось сказав би жартома,

якби хоч світло у вікні господи...

сидить сіренький, зщулився, хотів

загавкати б на когось, тільки нащо?

Нема господаря, кого охоронять?

Хіба себе та каменя-ледащо?

Говорять перехожі: "Пес бродячий",

Ніхто б і до порога не впустив.

А він з очей, отих очей собачих

На лід холодний сльози обронив.

Господар сниться бідоласі і нашийник,

Біль лиш в серце, вірністю оббите,

Якого в багатьох людей нема...

Якщо тобі так холодно - поплач,

Відкрий душі найбільшу рану.

Сльоза гаряча попече щоку

І жити на землі тепліше стане.

Якщо тобі самотньо - не журись,

З тобою світло Боже завжди сяє.

Ти тільки вір і сили наберись,

Любов навіть з могили підіймає.

Якщо тобі нестерпно - усміхнись,

Від усмішки і чудеса бувають.

Відкрий себе для інших, не барись,

А завтра і обійми забуяють.

Якщо ти натомився - заспівай,

Байдужість викини в смітник, немов полову,

Долонями своїми світ лелій,

Надію захисти, як ту обнову.

Якщо тобі так тяжко, то поплач,

Бо ж плакати не соромно, а гордо.

Черствій душі завжди бракує сліз,