A A A
Розмір шрифта: У свої 47 Ганна Варениця, жителька села Пробіжна Чортківського району зазнала багато бід. Життя її не жаліло. Але на вигляд - це доволі молода миловидна жінка. До нашої газети вона звернулася як до останньої інстанції. Три роки тому від онкологічної недуги померла її донька і залишилися сиротами шестеро діточок. Молода жінка недожила й до 30-ти літ, наче спішила жити, знаючи, що вік буде коротким. Тричі жінка пробувала сімейного щастя і народжувала дітей. Двійко молодших - дівчинку і хлопчика, 5 і 4 літ, забрав рідний батько, котрий за словами пані Ганни, зловживав спиртним, хворів на туберкульоз та від цього помер. Останнє підтвердив і головний фтизіатр району Михайло Черкасов, котрий 30 листопада 2007 року надіслав офіційного листа начальнику служби у справах дітей Чортківської райдержадміністрації, де йдеться: "В даний час хворий... не закінчив курс повноцінного лікування і за станом здоров`я становить небезпеку для оточуючих його людей і тому спільно проживати з власними малолітніми дітьми не може".

 

Чому не зреагувала ця служба, котра мала б захищати дітей, залишається загадкою. На мою думку, ніщо не може оправдати такого кроку, на карту ж було поставлено життя і здоров`я малолітніх  діточок. Пані Ганна це пояснює по-своєму, вона зверталася до служби у справах дітей ще тоді, щоб дали їй  рідних онуків, хоч тимчасово, але звинувачує в усьому працівника служби, котрий проживає в тому ж селі, що і її колишній зять, котрий нібито написав акт обстеження, що діти живуть у нормальних умовах, а насправді усе було не так. Адже її зять зловживав спиртним. Ще, коли жив на другій половині будинку вітчим зятя, то був дуже хороший порядний чоловік, він доглядав за дітьми, але і він помер, - зазначає жінка. І ось вона оббиває пороги, просить, щоб дали їй онуків на виховання. Серце жінки обливається болем за своїх кровинок, які тепер проходять лікування у санаторії «Яблунів».

Як зазначила нам пані Варениця, дітей хоче  забрати інша бабуся, мати її зятя, котра вже шість літ живе в Греції і діти її не знають. Жінка боїться, що її онуків можуть вивезти за кордон. Звісно, коли дітей забере рідна бабуся, хто ж буде контролювати цю ситуацію... «Будете писати статтю, дайте назву: «Діти на експорт», - зі сльозами на очах каже Ганна Варениця. Того дня, коли пані Ганна прийшла до редакції, засідала комісія із захисту прав дітей, де розглядалося її питання, але її не запросили, хоч вона з дітьми чекала під дверима. Пізніше цю ситуацію ніяково прокоментують так, що питання було «сирим» і не знали, що відповісти жінці. Але ж послухати могли б... Втім, це тільки долило масла у вогонь, бо пані Ганна Варениця скаржилася на те, що часто чула грубощі з вуст працівника служби у справах дітей, який зі слів жінки має якийсь інтерес у цій справі. «Чому на засідання комісії пускали навіть питущих людей, чиї питання розглядалися, а мене, нормальну жінку, не впустили?!»

У цій історії багато трагічного і повчального - за короткий проміжок часу пішли з життя двоє красивих молодих людей. Каже пані Ганна, зять якось недобре вдарив її доньку і в результаті - «онко» (може це і не так, хтозна), але через певний час чоловік захворів на туберкульоз, начебто уже виходив з недуги та зустрів нову «супутницю» життя, яка була охочою до спиртного. Молодий чоловік, мати з-за кордону присилає гроші, намагається ні в чому не відмовити, чим не ласий шматочок. І пішло усе як у пришвидшених кадрах... хвороба, маючи щедрий грунт, з`їла молоде життя. Залишилися двійко маленьких дітей, яких хоче забрати молода бабуся по материній лінії, щоб не роз`єднувати усіх шестеро рідних братиків і сестричок. Але є ще друга бабуся, трохи старша віком, котра, втративши єдиного сина, можливо також хоче опікуватися онуками. То ж ми поцікавилися, як просувається справа і в результаті - можливо все стане на свої місця.

Олеся Грубенюк, дитячий фтизіатр:

- Наші листи і звернення носять рекомендаційний характер. На даний час законодавство України України, що стосується туберкульозу, не передбачає примусового лікування. І навіть, коли дорослий хворий виділяє мікобактерії, ми офіційно не можемо примусити його лікуватися. Необхідно, щоб в державі були закриті заклади, які мали б охорону, і хворі на туберкульоз, серед котрих в основному є люди, що ведуть неправильний спосіб життя, могли б примусово пройти курс лікування. Уже впродовж двох літ мова ведеться про те, що такі міри необхідно вживати вже сьогодні. Але Верховна Рада наразі не прийняла закону про примусове лікування від туберкульозу. У даному випадку це стосується сестрички і братика з Пастушого, котрих виховував батько хворий на відкриту форму туберкульозу.

Дівчинка 2003 року народження та хлопчик 2004 року, тобто діти п`яти і чотирьох років були на обліку у нашому тубдиспансері. До нас зверталися із служби у справах дітей, вивчали ситуацію, як я не помиляюся з питання усиновлення дітей бабусею, матір`ю покійної матері дітей. Ми направили листа службі щодо того, що батько хворіє на туберкульоз. Очевидно, в такому випадку, служба мала відреагувати, принаймні відправити дітей у спеціалізований санаторій "Яблунів", а діти залишалися з батьком...

Хочу зазначити, що обстеження цих дітей ми ведемо давно, спочатку дітки були добре доглянуті, чистенькі, відвідували дитячий дошкільний заклад № 10, який знаходиться у селищі Заводському. Відповідно у дитсадочку також були під пильним наглядом медиків. Однак, пізніше батько знайшов собі співмешканку у Шманківцях і забрав дітей туди. Хочу сказати, що туберкульоз на сьогодньому етапі лікується. Спочатку батько мав відкриту форму туберкульозу, але лікувався і пішов на покращення. Уже гарно виглядав і все могло бути добре. Однак, після того, як він перебрався до співмешканки, став більше випивати, діти були уже недоглянуті. Так, тією випивкою, недолікувавшись, чоловік вкоротив собі віку, помер від туберкульозу.

Діти знаходяться на лікуванні у спеціалізованому санаторії "Яблунів". Хоч цей санаторій для дітей шкільного віку, ми все ж таки добилися, щоб обладнали одну палату для дошкільнят. Ми, медики, більше схиляємося до того, щоб ці діти пробули в санаторії під доглядом медиків довше. Хоча, дякувати Богу, наразі в дітей не виявлено жодних ознак вищезазначеної недуги, дітки гарненькі, здорові, але ми хочемо їх припильнувати. За такими дітьми ведемо догляд впродовж року.

Наталія Атаманчук, провідний спеціаліст відділу опіки та піклування служби у справах дітей Чортківської райдержадміністрації:

- Дана справа, що стосується цих дітей, була мені передана на етапі, коли вже батько дітей помер і свідоцтво про смерть мені було передано, тоді розпорядженням голови Чортківської райдержадміністрації ми надали цим дітям статус дітей-сиріт. Це було 14 листопада 2008 року. Згідно нашої постанови надається один місяць на призначення опкуна над дітьми. Кандидатурою на опікуна є бабуся цих дітей зі сторони матері Ганна Варениця, 1961 року народження, що проживає у селі Пробіжна Чортківського району. У неї в опіці є вже четверо дітей від тієї ж матері і вона хотіла би мати ще цих двох дітей, які залишилися без батьківської опіки, адже діти по материнській лінії є рідними братиками і сестричками. Необхідні документи, які ми збираємо на призначення опікуна, ця бабуся дітей нам повністю надала 27 листопада, написавши заяву, що вона хоче взяти цих дітей під опіку. Так як документи усі є, згідно даної постанови, на протязі 10-ти днів ми мали виїхати і скласти акт обстеження матеріально-житлових умов. Наша комісія виїжджала на місце, акт обстеження зробила. Усі умови дозволяють взяти дітей під опіку бабусі Ганні Варениці. 26 грудня буде засідання комісії і розглядатиметься питання надання цих дітей-сиріт під опіку їх бабусі по материній лінії.

- Пані Наталю, у цих дітей, як відомо, є ще одна бабуся по батьковій лінії, яка на даний час знаходиться за кордоном і також може претендувати на опіку дітьми. Чи обстежувалися матеріально-побутові умови її житла у селі Пастуше?

- Ні, не обстежувалося, так як вона не зверталася у письмовій формі про опіку. Від неї було тільки декілька телефонних дзвінків.

- Панні Ганна Варениця, зверталася до вашої служби з тим, щоб на час хвороби батька дітей (її зятя) передали дітей їй на тимчасову опіку. Як повідомив нам головний фтизіатр району М.Черкасов він направив листа на ім`я начальника служби у справах дітей щодо небезпечності недуги батька на оточуючих. Чому служба не відреагувала на офіційного листа фахівця і не забрала дітей від недужого батька раніше?

- Мені цю справу передали пізніше. Дійсно, у нас є такий лист, який прийшов 30 листопада 2007 року, де попереджалося, що батько цих дітей є хворий на туберкульоз, не закінчив повний курс лікування. Після листа був виїзд нашого спеціаліста в село Пастуше для вивчення питання.

- Хто саме вивчав цю справу?

- Василь Семенович Дацюк. Я його зараз покличу, тому що я не виїжджала туди і не володію ситуацією.

Буквально за пару хвилин до кабінету зайшов сам Василь Семенович Дацюк.

- Василю Семеновичу, ви займалися питанням даної сім`ї. Чому служба у справах дітей не зреагувала на офіційний лист головного фтизіатра району?

- В.Дацюк: - Ще одне - вам вже все сказали, інформацію вам дали! Я вів цю справу, було проведено акт обстеження.

- Акт обстеження чого, будь ласка, скажіть конкретніше.

- Виключіть диктофон!

- Чому, говоріть під диктофон.

- Тоді я відмовляюся говорити і фотографувати мене не треба. Ви хоч знаєте закон, хоч трошки, "Про пресу"?

- А вам відомо про те, що ви є державним службовцем і питання стосується суто ваших посадових обов`язків?

- Я знаю, коли давати інтерв`ю, а коли не треба!

- Дякую. Це і є вичерпна інформація. Мовчання більше говорить, ніж слова.

- Я просто хотів, щоб ви виключили диктофон! І я би вам все пояснив! Вам вже тут без мене  представили документи, надіюсь. Все! До побачення!

(Про таке ставлення держслужбовця до журналіста при виконанні його обов`язків ми повідомили заступників голови райдержадміністрації Л.Хруставку та І.Стечишина. Це не вперше, що до газети звертаються зі скаргами наші громадяни і фігурують у них одні і ті ж самі особи, як приміром, пан Дацюк - Авт.).

Галина Бабій, заступник начальника управління юстиції, начальник відділу РАЦС, член комісії захисту прав дітей:

-  Згідно закону рідних дітей не мають права роз`єднувати, вони мають жити разом зі своїми братиками та сестричками.

Пані Ганна Варениця виховує чотирьох дітей її покійної доньки від різних чоловіків. Цих двох діточок, про який йде мова, батько перед своєю смертю  визнав батьківство і виявив бажання, щоб вони проживали разом із ним. Ми тяжко проводили те визнання батьківства, мати дітей на той час була уже хвора, тому ці малята залишалися завжди у моєму полі зору. Спочатку від секретаря Пастушівської сільської ради йшли схвальні відгуки про батька цих дітей, потім я чула, що батько пристрастився до чарки. Мені часто доводилося бачити як пані Ганна (бабуся цих дітей) забирала їх до себе на свята і вони бігали разом зі своїми братиками та сестричками. Хочу сказати, що пані Ганна - повністю присвятила себе дітям. Я часто приїжджаю у село Пробіжну, де вона проживає, - діти ходять чисті, доглянуті, ходять до церкви. Жінка займається сільськогосподарською працею.

Так як помер батько цих двійко наймолодших дітей і вона хоче усіх своїх онуків зібрати докупи, з`єднати їх, засідала комісія.

Але на засіданні комісії я зрозуміла, що було декілька телефонних дзвінків з-за кордону від другої бабусі - матері покійного батька дітей, вона також виявила бажання забрати цих дітей. Моя думка така, якщо пані Ганна хоче встановити опікунство над своїми онуками, вчасно надала цілий пакет документів, то може варто надати їй перевагу і згідно закону об`єднати дітей, сестер і братів по крові матері. Оскільки другу бабусю діти не знають, вона проживає за кордоном, участі у їх вихованні не брала. Я думаю, що ці діти тієї другої бабусі навіть візуально не знають. Кажуть, вона навіть не змогла приїхати на похорон рідного сина.

Хоча я вважаю, якщо друга бабуся, яка є за кордоном хотіла встановити опіку за дітьми,  то законодавчо могла б звернутися в консульство і зробити доручення на представника її інтересів тут. На засіданні комісії я особисто такого документа не бачила, а із самої доповіді почула, що від тієї бабусі були тільки телефонні дзвінки.

На комісії я виступила з тим, що так як діти-сироти є без опіки, призначити опікуном їх бабусю, яка виявила бажання і подала усі документи для цього, а коли інша сторона буде проти, - нехай вирішують це спірне питання у судовому порядку.

Але думки наших членів комісії кардинально розійшлися і ми дійшли до висновку, що необхідно відкласти це питання до наступного засідання.

Іван Стечишин, заступник голови Чортківської райдержадміністрації з гуманітарних питань:

- На розгляд комісії стояло вісім питань. А питання опіки над цими малолітніми дітьми, виносилося у терміновому порядку - дев`ятим. Але воно не було готовим до винесення рішення, його треба було більш глибоко опрацювати, вивчити і щоб в результаті усім членам комісії в ньому розібратися. На засіданні комісії не був представлений необхідний пакет документів, тобто бабуся дітей по маминій лінії перед самим засіданням комісії подала пакет документів, а бабуся по батьковій лінії - ні. То ж у першому варіанті - комісія не мала часу і можливості вивчити питання, а у другому - усе сприймалося зі слів. Хочу наголосити, що питання це є досить складним, адже вирішуються долі дітей. То ж дане засідання комісії з даного питання можна розглядати як попереднє слухання.

 

Олександра Іванців