Багата талантами земля українська, а особливо її Полтавсь­кий край! Згадаймо легендарну Марусю Чурай, дотепний гумор Івана Котляревського, магічне слово безсмертного Гоголя і Лисенка му­зику неземну... І на цьому щедрому підґрунті  зродилися ще два видатні композитори XX ст. - брати Майбороди. Першого грудня минуло 95 років від дня народження Георгія і 90 років  - від дня народження Платона Майбородів.

Дуже часто любителі музики не розрізняли двох братів-композиторів, поєднуючи пісенний дар Платона та Георгія в єдине ціле. Для багатьох існував знаний і шанований український композитор Майборода. «Слова такого-то... Музика Майбороди», - чулося з радіоприймачів щодня. «Якого Майбороди?» - цікавилися допитливі. «А що? Хіба їх двоє?» - дивувалися необізнані.

Музична творчість двох братів - це ціла епоха становлення і розвитку українського мистецтва. Однаково талановиті, кожен з них знайшов свою стежину. Творчість старшого брата - Георгія Май­бороди складніша та різноманітніша в жанровому від­ношенні. Його приваблювали у більшій мірі великі музичні форми. Георгія вважають оперним та симфонічним композитором. Це опери «Милана», «Арсенал», «Ярослав Мудрий», «Гуцульська рапсодія».    Проте у нього також є  чудові обробки українських народних пісень, зворушливі романси, на яких  позначились кращі традиції української лірики. 

Платон  же кохався у пісні. Молодь 60-70-х років минулого століття особливо любила співати «Київський вальс», «Білі каштани», «Сте­жину», «Ми підем, де трави похилі». І сьогодні ми їх знаємо, особливо «Пісню про рушник» та «Вчителько моя». Пісні Платона Майбороди не піддаються фізичному старінню, хоча у перших слухачів уже посивілі скроні.

Світлою барвою сіяє в музиці Платона Майбороди поезія Малишка. Щирою сповіддю двох сердець - поета і композитора - стали понад 20 пісень. Краса української землі,  велика сила кохання і незрадливість друга, сяйливий світ материнства і дума про мир, мамина колискова і стежина в отчім краї - такий поетичний образ цих обширних і глибинних пластів життя неповторно малює людям музика Платона Майбороди.

...Зростали брати в чарівному пісенному краї на Полтавщині у барвінковій Пелехівщині в родині сільського садівника, щедрого, роботящого Іларіона Майбороди. Назавжди запам`ятались батькові пісні про дідів-чумаків, вперше почуті від мами ніжні колискові.

Згодом сім`я Майбородів переїхала в Запоріжжя. Там уже, закінчивши Кременчуцький індустріальний технікум, працював Георгій. Був у Запоріжжі невеликий симфонічний оркестр, який виступав перед кіносеансами.. Ось саме він і став для майбутнього композито­ра тією лабораторією, де він здійснював свої перші творчі досліди. Але постійно відчувалась нестача професійних музичних знань, які він згодом здобуває у Київському музичному училищі та консерваторії в класі чудового педагога, композитора, учня Миколи Лисенка, Левка Миколайовича Ревуцького.

Приклад старшого брата спричинив до визрівання в Платона твердого рішення  й самому стати композитором. Хтозна, як би склалася доля митця, коли б  і йому не трапився розумний, добрий наставник Левко Ревуцький. Він зумів переконати Платона в необхідності подальшого навчання, в тому, що обраний шлях у житті - єдино правильний і просто необхідний.

Відгриміла війна... Левко Миколайович Ревуцький, як турботливий батько, збирає звідусіль своїх учнів. Повертаються до Києва і брати Майбороди. Георгій поступає в аспірантуру, згодом працює на історико-теоретичному та диригентському факультеті Київ­ської консерваторії. Закінчує цей заклад у 1947 році і Платон. Працює викладачем музичного училища. Лише гастрольні поїздки кличуть його з Києва.

 Скільки пісень присвятив композитор цьому місту, оспівав його каштани, зелені схили, хвилі Дніпра-Сла­вути! Ось хоча б «Київський вальс», який вже більше півстоліття є музич­ним символом столиці, позивними музично-інформаційної програми «Промінь».

Більшість пісень Платона Майбороди мають свої біографії. Вони писалися до фільмів, вистав, для певних виконавців.

У 1958 році знімався фільм «Літа молодії». У ньому є епізод, де герої фільму - юнак і дівчина - їдуть у Київ поступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, в який мати загорнула йому в дорогу нехитрий сніданок, і пригощає свою супутницю. Так, в Україні є такий поетичний звичай: у далеку дорогу мати дає сину вишиваний рушник на щастя,  на долю.

Режисер запропонував композитору музично оформити цей епізод: створити пісню про рушник. Ця ідея сподобалася Платону Майбороді. Пісня народилася за один день. «Це буде пісня нашого сторіччя!» - вигукнув перший її виконавець Олександр Таранець. Саме з його уст вона пішла в народ,  стала музичним пам`ятником усім матерям. Тому не випадково «Пісню про рушник» визнано планетарною, найкращою піснею ХХ століття.

Велике місце у пісенному доробку Платона Майбороди та А.Малиш­ка посідають пісні про кохання. Особливо виділяється присвячена дружині пісня «Ми підем, де трави похилі» з кінофільму «Долина синіх скель». Нині мало хто пам`я­тає, про що йшлося у фільмі. А от пісню знають, мабуть, усі: і ті, хто був молодим у часи створення, і ті, хто юний сьогодні.

Пісні Платона та Георгія Майбородів не випадково стали супутниками життя людсь­ких поколінь. Люди часто співають їх, забуваючи авторів, називають народними. Та, мабуть, це і є найкращим спомином про митців, що простелили свою композиторську долю рушником незабутніх мелодій.

Євгенія Гулей,