29.10.2008 - Грозових хмар наганяє у обласну раду вітер, що віє поза її межами

Уже тривалий час ми спостерігаємо як нашу Тернопільську обласну раду лихоманить. Хоч ключові позиції влади посіли демократичні сили - голова ради і двоє заступників - представники БЮТ, і ще один із заступників - член КУН, однак, ми так і не можемо дочекатися її конструктивізму. Таке враження, що рада постійно живе у зоні сейсмічної небезпеки. В чому обласна рада проявляє "стабільність", то це живучість конфліктних ситуацій із головами Тернопільської обласної держадміністрації. Хоч ще живе в пам`яті заглиблення конфлікту ради із попереднім губернатором області Іваном Стойком, як знову визрів конфлікт із теперішнім - Юрієм Чижмарем. Схоже, схема повторюється - в столиці Юлія Володимирівна "воює" із Президентом, а в нашій області голова облради, член БЮТ, "воює" із ставлеником Президента - головою ОДА. Це - бачення ззовні, а що ж відбувається в середині ради? Про це ми поцікавилися у депутата Тернопільської обласної ради трьох скликань, нашого земляка, Олександра Степаненка.

- Олександре Михайловичу, ви депутат обласної ради не одне скликання; прокоментуйте, будь ласка, що відбувається у нашій Тернопільській обласній раді? Що заважає їй вийти з безперервних конфліктів, які чи не на кожній сесії обертаються бійками за трибуну?

- Справді, і на мою думку ситуація у обласній раді неприйнятна. Власне, такої неефективної та конфліктної ради у області ще не було. Знаєте, я часто порівнюю цю каденцію з радою першого демократичного скликання 1990 року. Тоді у ній існували два блоки з діаметрально протилежними ідеологіями та баченням шляхів розвитку країни: комуністичний і Народна Рада. Але такого непродуктивного протистояння тоді не було. Це попри те, що на той час в суспільстві ще був досить сильним вплив комуністичної ідеології та комуністичного керівництва. Але в раді йшло нормальне змагання різних позицій, була предметна дискусія при обговоренні важливих для краю питань. Нині усі виборці Тернопільщини загалом прагнуть одного. Більшість з них не бачить різниці у партійних програмах і розрізняє політичні сили лише за обличчями їхніх київських вождів. Але те, що відбувається нині в українській політиці та зокрема у Тернопільській обласній раді, нагадує мені вуличну бійку без правил. Політики забули про свою відповідальність перед громадянами. Забули, що влада - то перш за все відповідальність. За відповідальність так не б`ються. Б`ються самі знаєте, за що...

- Що було предметом конфлікту на останній сесії?

- Формальна причина конфлікту не нова: фракції «Нашої України» та УНП вимагають виконання рішень судів та окружної виборчої комісії, що зобов`язують десятьох депутатів від КУНу, яких було обрано до складу  ради за списками «нашоукраїнців» та які не увійшли до складу цієї фракції, утворивши більшість з БЮТ, скласти депутатські повноваження. Ані ці депутати, ані керівництво ради, не бажають заслухати це питання.  Протистояння щоразу виливається у блокування трибуни та бійку...

Недоброї інтриги додає конфлікту відсутність діалогу та співпраці між першими особами області: головою обласної ради та «губернатором».

Але головне - конфлікт у обласні раді додатково загострюється на тлі кожного нового витка ворожнечі між Президентом та Прем`єром, "Нашою Україною" та БЮТом. Тобто, грозових хмар наганяє у раду вітер, що дує поза її межами. Політичні вожді надто захопилися змаганням за повноваження і контроль над бюджетними потоками,  і не бачать вже довкола себе ані складних проблем, ані виборця, що надав їм владу.

- За щось конкретно вдалося проголосувати на останній сесії?

- Найбільший резонанс мало начебто проголосоване рішення про недовіру голові Тернопільської обласної держадміністрації Юрію Чижмарю. Але до законності цього та й інших рішень є безліч заперечень: питання про недовіру не було навіть у порядку денному, за нього голосували без обговорення, за відсутністю у залі самого губернатора. Депутати від БЮТ, КУН та соцпартії масово  голосували картками відсутніх у залі колег. Дехто з депутатів у день сесії був навіть за межами України, але «зареєструвався» та «брав участь у голосуванні».

Нема мови, приймати необхідні для області рішення конче необхідно. Ніхто у владі - у тому числі губернатор - не є недоторканими в сенсі критики. Але для обговорення будь-якого питання та прийняття рішень існує демократична процедура. У ситуації, коли політики пересварилися, втратили довіру та повагу один до одного, саме закон та демократичний порядок є тим останнім рятівним колом, що може дозволити їм спільно працювати...

- Одвічне запитання: хто винен?

- У нашому політикумі вже важко знайти правдивого і винного. Щодо обласної ради: можна звичайно звинувачувати керівництво ради та персонально її голову Михайла Миколенка у неготовності до компромісів, у тому, що він став по суті  «головою половини ради». Тут є доля істини. На першій сесії новообраної ради я сказав тоді ще кандидатові на посаду голови: «Михайле Архиповичу, при такому розподілі політичних сил (перевага більшості над меншістю в оди голос) і такій конфронтаційності у стосунках ця рада не зможе працювати. Намагайтеся шукати компромісів». Михайло Архипович відповів: «Не переживайте, от оберемо керівництво ради і все владнається». Як бачимо, не владналося. І не владнається, якщо логіку дій і надалі визначатиме «партія війни» з одного і з іншого боку.

А загалом на запитання: «хто винен?» я відповів би словами великого Івана Франка:

Не в людях зло, а в путах тих,

Котрі незримими  вузлами,

Зв`язали сильних і слабких

З їх мукою і їх ділами.

- Як на вашу думку, хто і коли зав`язав ці вузли?

- Тих вузлів і вузликів - без числа. Їх можна простежувати від часів Київської Русі... Але я нагадав би тугі «вузли», зав`язані не так давно. Приміром, так звану «політичну реформу» 2004 року, коли зміни до Конституції було проголосовано у якомусь сумнівному пакеті документів на висоті протистояння під час Помаранчевої революції. По-перше, з точки зору процедури прийняття, ці зміни не можна вважати легітимними. По-друге, виборці у 2004 році обирали Президента країни з веливики повноваженнями: у даному випадку Президент не продемонстрував миролюбства, зрікшись «заради примирення» частини повноважень. Він зрікся відповідальності перед виборцями, які тоді довірили йому сильну владу. Та найголовніше, саме та реформа створила нелогічну конкуренцію у системі державної влади: між Президентом та Прем`єр-міністром, які відтоді не перестають з`ясовувати - чия булава вагоміша. 

- Тобто ви є прихильником президентської держави?

- Саме так - до тих пір, поки чи не усі українські партії представлятимуть собою політичне знаряддя в руках олігархів. До тих пір, поки наша політична незалежність не підкріплена економічною,  а зокрема - енергетичною, Україна потребує сильної президентської влади. Розкіш всепоглинаючих міжпартійних чвар ми не можемо собі дозволити. Але зараз не в тому річ...

Другим таким «вузлом» був перехід до пропорційної системи виборів за партійними списками у органах місцевого самоврядування. Тут вже почалася справжня комедія: місцеві політактивісти, неначе хлопчаки з одного двору, поділилися на «наших» і «німців» та почали воювати за більшу владу для своїх вождів. Про виборця у тих війнах було забуто.

- Що на вашу думку,  може приборкати вітри в українській політиці?

- Так, нині варто шукати способи примирення політичних кланів. Країна входить в смугу важкої економічної кризи. Попереду зима. Кремлівське керівництво відверто зацікавлене в дестабілізації в Україні.

Але завтра слід шукати спосіб, як через механізми народовладдя привести до влади принципово нових людей. Адже безконечні чвари у ці важкі часи доводять якнайвиразніше, що нинішні політичні вожді не є державними людьми,  що їм наплювати на долю народу, який обрав їх, що вони  є дрібними і жадібними користолюбцями. Їхня провина у тому, нашій країні не тільки не народилося відповідальна державна влада, що шанує верховенство права, але гинуть залишки права взагалі...

Можу помилятися, але думаю, що Президент мав би припинити повноваження Верховної Ради, ввести пряме президентське правління, призначити тимчасовий Антикризовий Уряд з представників усіх парламентських партій. Президент може також виступити із законодавчою ініціативою  внесення змін до нині чинної Конституції України щодо виключного права народу на ухвалення нової редакції Конституції України через скликання установчих конституційних зборів - Конституційної Асамблеї. 

- А як же бути з новими виборами Парламенту?

- Нові позачергові вибори за старим виборчим законом - це, окрім витрат бюджетних коштів, чергове маніпулювання свідомістю, адмінресурс, підкуповування, черговий виток дискредитації демократії, розхитування державності та відсторонення народу від реального впливу на владу. Припускаю, що новий парламент стане знаряддям закріплення олігархату у ще більш безвідповідальній та цинічній формі. Що поробиш - до ефективної парламентської демократії варто ще дозріти. Її неможливо призначити. І споживання того незрілого плоду (квазідемократії), схоже, справді несе у собі більше загроз, аніж утримання від нього (автократія). Автократ принаймні має конкретне обличчя, його можна предметно критикувати, хаос безликий - він не піддається навіть критиці.

- Що робити усім нам, якщо руйнівні конфлікти у владі далі триватимуть?

- Суспільство мало б прокинутися і відреагувати. Тому що політичні вожді вже неспроможні вирватися із зачарованого кола взаємного поборювання. І перед НАШОЮ КРАЇНОЮ  - схоже - знову постає загроза того, через що вона вже не раз проходила - Руїни.