22.10.2008 - Оксана Геравс – маленька жінка з великим талантом

Ця людина - вперше познайомила мене з прекрасним світом музики і привила мені любов до неї. Я завжди хотіла грати на фортепіано, як Оксана Степанівна. Вона завжди вчила грати з душею і якщо ти виходиш на сцену, то маєш виступати на всі сто відсотків. Такою вона і є.

Оксана Геравс - викладач вищої категорії Чортківської музичної школи за спеціальністю фортепіано. Її часто можна побачити на сцені, як акомпоніатора багатьох музичних колективів. Але, мабуть, мало хто знає, що музику до свого супроводу, вона пише сама і це є окремі талановиті твори, які би слухав завжди. Пані Оксана - надзвичайно талановита і скромна людина.

- Оксано Степанівно, скільки років ви вже граєте на фортепіано?

- Грати на фортепіано почала з восьми років. І так триває по сьогоднішній день. Спочатку, коли я вступала до музичної школи, мене хотіли давати на скрипку, тому що прослуховуючи мене, Петро Григорович Дмитришин, помітив, що у мене абсолютний слух. Відтак почали агітувати на скрипку, та я так сильно любила фортепіано, що не могла від нього відмовитися.

- Хто навчав вас музики?

- Гри на фортепіано мене навчали Оксана Тадеївна Мандзій, а у сьомому класі Людмила Володимирівна Удовенко. У музичному училищі навчала Алла Григорівна Барба- дуже хороший і досвідчений спеціаліст. Сольфеджіо мене навчав Петро Миколайович Голінатий, який дав мені надзвичайно велику базу. Тому, коли я вже навчалася у Тернопільському музучилищі, у мене краще виходили теоретичні дисципліни. Я "плавала" у них, як рибка у воді. Мене настільки усе це цікавило, що, навіть, слухаючи  виконання сучасних композиторів (Крутого, Клідермана, Петрененка) я намагалася повністю копіювати їхню гру на фортепіано, хотіла вникнути, як вони грають, їхню школу, що у їхній грі є нового і черпати усі ці новинки для себе. Велику базу я взяла для себе, навчаючись гармонії в музучилищі у викладача Русак.

Також не можу не згадати таких моїх вчителів, як Зеновія Йосипівна Голіната (хоровий клас), а також Петра Григоровича Дмитришина ( музлітература).

Я хочу від щирого серця висловити вдячність усім своїм викладачам, які привили мені любов до музики і мистецтва, навчили постійно працювати над собою, вдосконалюватися, не зупинятися перед труднощами, а навпаки - йти і чогось добиватися.

Після закінчення Тернопільського музичного училища ім.С.Крушельницької я працювала спочатку в Гусятинській, потім в Джуринській, а вже згодом й у Чортківській музичних школах.

- Тобто, ви  вчилися і готувалися стати вчителем музики, чи все-таки хотілося чогось більше?

- Звичайно, що я готувалася стати викладачем музики, але, звісно, мені хотілося б більше знань, вдосконалюватися. Я думаю, що мені трішки бракує консерваторії, де навчають поліфонії та інших музичних дисциплін. Після закінчення Тернопільського музичного училища я вийшла заміж і вже не пробувала поступати. Зараз я дуже шкодую про це.

Музичне училище дало мені велику базу і звісно, ще зараз я граю гами і етюди, щоб виробити чистий звук, тому що "дубовими" пальцями нічого не зіграєш.

- Ви часто берете участь у концертних програмах як концертмейстер. З якими колективами ви співпрацюєте?

- П`ятнадцять років я грала  в хорі у музичній школі. Спочатку, коли його ще вів П.Голінатий, а потім О.Морозюк. Ми їздили два рази на конкурси Вариківського в Кременець, здобули третє і друге місця. Так як нот для акомпанименту немає, то супроводи пишу сама. Я дуже люблю їх писати, вони виходять, як окремі твори. У Кременці нам, навіть, два рази кричали "Браво". Зараз я вже не граю з хором, тому бракує часу.

Також граю в ансамблі Ірини Жиліховської "Оксамит" і є постійним концертмейстром в ансамблі кларнетистів Миколи Миронюка. Цього року разом з учнем п`ятого класу, викладача Миколи Васильовича Миронюка їздили на IV Всеукраїнський конкурс молодих виконавців (ансамблів) на дерев`яних духових інструментах ім. В`ячеслава Старченка, який проходив 16 - 19 квітня у м.Рівно. Конкурс відбувався у старовинному костелі, де була надзвичайна акустика. Ми ніколи такого не чули і дістали величезну насолоду від гри!.. Там ми змагалися з талановитими виконавцями з різних куточків України. Дуже сильна була Київська школа. Ми отримали третє місце. Судили нас дуже знані люди: професор В.М. Апацький (голова журі), Р.А. Вовк (співголова журі), Ю.В. Василевич, А.В. Старченко (син В`ячеслава Старченка, який на даний час проживає в Німеччині) та інші.

- Я знаю, що цього року до нас приїжджала відома оперна діва Оксана Аркаєва і ви акомпонували їй. Розкажіть, як це було, ваші враження?

- Спочатку не могли знайти, хто буде акомпонувати Оксані Аркаєвій. Мені дали вивчити ноти лише в обід одного дня, а на наступний ми повинні були вже виступати. Тобто часу опрацювати ноти не було. Під час репетиції  в 11 годині виявилося, що вийшла маленька помилочка: мені позначили вивчити оперу "Богема" Дж.Пуччіні до одного місця, а потрібно було до кінця, тому що якраз там починалося соло. Тому я взялася вчити ноти за півгодини до концерту. Оксана Аркаєва думала, що їй прийдеться мене якось страхувати. На концерті, коли вона доспівала до того місця, ми зустрілися з нею очима, посміхнулися, думали, що зараз буде "щось". Але все пройшло гладко. Чесно кажучи, вона не сподівалася, що я зможу за півгодини опрацювати твір до кінця і дійти до такого рівня, можливо не дуже сильного, але принаймні, я нічого не зірвала і не зіпсувала, вивела її на ту кульмінацію, якої вона прагнула. Після закінчення пісні вона сказала мені: "Браво, Оксана!", і зазначила, що дуже рідко на сцені зустрічаються дві Оксани: щоб одна - співала, а друга - акомпонувала.

- Якою вам здалася Оксана Аркаєва як людина?

- Як людина - вона дуже хороша жінка. Добра і усміхнена. Вона дала мені дуже багато консультацій щодо вокалу. Я почерпнула від неї багато цікавого.

- Розкажіть про свою сім`ю?

- Моя сім`я - це мій улюблений синочок Олександр, якому 24 роки. Він закінчив Тернопільський національний економічний університет зі спеціальності "Комп`ютерні системи". Зараз працює за спеціальністю в Чорткові. Він часто допомагає мені в творчості: шукає для мене по Інтернету гарні твори. Ходить до церкви Непорочного Зачаття ("Молодь Христову"), неодноразово є оператором на їхніх виступах. Хочу висловити вдячність отцю Григорію Канаку за його надзвичайну роботу у вихованні підростаючого покоління. Дай, Боже, йому здоров`я.

Мати - Пелагея Семенівна Драгомерецька усі 44 роки сумлінно пропрацювала у пологовому будинку кухпрацівником. У дитинстві вона зазнала багато горя. У 6 років вона залишилася круглою сиротою і з 12-ти річною сестрою вирушила із Івано-Франківської області пішки до Чорткова. Просилися до людей у найми. Так і виживали.

Батька звали Степан Клементович, пропрацював у внутрішніх військах. За свою сумлінну працю одержав чотири медалі. На жаль, у 1992 році на 62-му році життя - він помер. Дуже любив співати і слухати мою гру на роялі. Пригадую, коли хтось приходив до нас у гості, тато завжди просив мене пограти. Він дуже тішився і гордився мною.

Також у мене є старший брат Михайло. На даний час він працює у воєнізованій охороні на залізничній станції. Має дружину і двох доньок. У нього"золоті" руки, він вміє усе зробити.

- Ваше хоббі - музика, стала й професією. А які хоббі ви ще маєте?

- Я люблю в`язати і вишивати хрестиком (рушнички, салфетки). Я вишила своєму синові сорочку. А навчила мене цього мама.

- Пані Оксано, що ви найбільше ціните в людях?

- Дуже ціню чесність, коли люди чуйні до інших, до їхнього горя, тобто не баждужі до свого ближнього. А не люблю підлабузництва.

- Оксано Степанівно, чи хочуть зараз діти навчатися музики?

- Ой, не хочуть. Я вважаю, що це залежить від батьків, тому що приходить дитина в школу, зіштовхується з труднощами, трішки пониє, і вони вже забирають її зі школи. Та це, мабуть, в кожного трапляється такий період. Я в п`ятому класі теж не хотіла більше вчитися в музичній школі. Але мама мені сказала: "Ти сама записувалася, ось тепер сама й виписуйся". А як же я могла виписатися без заяви батьків? Так і залишилася, і не шкодую.

Адже це дуже добре для дітей, тому що якби там не було б далі у житті, а наші діти ніколи не стають алкоголіками чи злочинцями. Все-таки над дитиною працюють і загальноосвітня школа - в першу зміну, і ми - в другу. Це - виховний процес.

Мій син також навчався гри на кларнеті, навіть, будучи в десятому класі, всеще ходив у музичну школу. Зараз грає на сопілці. Звичайно, спочатку я думала, що він піде в музучилище, але він не захотів, тому що вже на той час дуже захопився комп`ютерами, а я не хотіла наполягати.

- Які проблеми вас хвилюють в сучасному суспільстві?

- Мене хвилює те, що люди в наш час стали жити більше самі по собі, стали черствішими. А в державі, хотілося б, щоб більше уваги приділяли культурі, адже саме від неї іде виховання наших дітей, а загалом і нації.

- Чи втомлюєтеся ви колись? Чи думаєте: "Боже, скільки я вже буду грати?"(сміюся).

- Ні, ніколи. Мені це подобається. Влітку, наприклад, я роблю паузу і зовсім не граю, аби відпочити. Хоча, звісно, мене таки кортить і часом я сяду й пограю (сміється), але пальці тоді стають "дубовішими", та ти це знаєш, тому що й сама пройшла цю школу. Хіба що, часом, коли планується концерт серед літа, я перед тим усердно займаюся, граю етюди, гами, щоб пальці були м`які і щоб я відчувала той звук. От коли я граю, то відчуваю і насолоджуюся тією красою, яку створюю.

- Оксано Степанівно, як ви вважаєте, що основніше в грі музиканта прекрасна техніка чи відчуття?

- Мусить бути хороша техніка, щоб зіграти добре усі пасажі, без техніки неможливо настільки добре передати відчуття. І, звичайно, відчуття дуже важливі, тому що коли душа не відкрита, глядач не відчує музики.

- Які ваші улюблені композитори?

- Дуже люблю Баха. Його музика приваблює мене філософіє, заставляє замислитися. Також люблю Моцарта - дуже легка, граційна і прозора музика. В нього в основному світла сонячна гама тональностей і гармоній. І, звісно - Шопена.

З сучасних дуже люблю І.Крутого, нашого земляка. Шкода, що наша держава втратила такий талант.

- Чи пишете ви музику, і в який період найчастіше буває натхнення: вдень чи вночі?

- Так, інколи пишу, але не вночі. Примірои, як художник пише свої картини і всіх їх любить, хоча якісь вдалися, а якісь - ні, так і я люблю кожен свій твір. Інколи вночі, буває, що заклинюється якийсь важкий тактик, який я не могла написати, тоді я мотаю його до самого ранку. Звичайно, сну тоді немає (сміється). А потім зранку роблю різні варіанти і так доходжу до остаточного результату.

- Який виступ вам найбільше запам`ятався?

- Згадую, січень 1992 року. Дитячим хором  тоді ще керував Голінатий П.М, ми довго готувалися до виступу в будинку культури. Так сталося, що минув приблизно тиждень після смерті батька, а мені прийшлося виступати. Діти на концерті співали пісню Тараса Петрененка "Господи помилуй нас". А я сиджу на сцені, граю, а сльози котяться на клавіатуру. Цей випадок глибоко засів мені в пам`ять.

- Хто з ваших учнів вам запам`ятався?

- Ти (сміємося). Одна з моїх хороших учениць, неодноразово займала призові місця на обласному конкурсі "Юний віртуоз". Дуже тішить, що й донині маєш бажання грати. Значить, недаремно прокладена праця. А ще - Оля Герасимів - моя учениця з Джуринської школи, закінчила Тернопільське музучилище і Київську консерваторію. Зараз грає органісткою в костелі у м.Києві. Андрій Голодрига - вчиться на хоровому у Львівській консерваторії, 2-й курс. Леся Мармус- також учениця з Джуринської музичної школи. Зараз керівник Джуринського хору. Вадим Ухач - навчавя в Чортківському педучилищі, а цього року вступив у Кам`янець-Подільський.

- Чи вважаєте себе щасливою людиною?

- Так, я щаслива, тому що Бог дав мені хорошого сина і добру родину, яка завжди мені помагає і є поряд, добрих колег-однодумців, хорошу роботу. Прошу Бога лише одне, щоб ми всі були здорові - це, напевно, найбільше багатство на Землі.