15.10.2008 - “Скільки себе пам`ятаю, завжди мріяла працювати у санітарній службі”

Оксана Тимофіївна Чайчук - головний державний санітарний лікар Чортківського району. І хоч цю посаду вона обіймає півтора року, відчувається дух керівника - господаря. Свою санстанцію пані Оксана прибирає, як власну оселю, бо поєднує її і дану службу дуже багато. А що саме поєднує пані Оксана розповість у нашому інтерв`ю, котре відбулося напередодні Дня санітарної служби.

Наше інтерв`ю було цікавим і змістовним. Говорили ми також про проблеми нашого міста - погану якість питної води, запиленість вулиць і багатостраждальне сміттєзвалище. Щодо останнього, зазначає моя співрозмовниця, санепідемстанції Чортківщини вдалося добитися немало - впорядкування під`їздної дороги, облаштування сміттєзвалища. Втім, у розмові про наш чортківський смітник крапку класти не варто. Та й не тільки на цьому. Адже питання покращення якості питної води в Чорткові не втрачає своєї актуальності. Нещодавно у столичному журналі "СЕС профілактична медицина" була видрукувана стаття пані Оксани про проблеми нашого водопостачання. Однак, ми промовчемо проблеми, бо сьогоднішнє наше інтерв`ю дещо парадно-святкове, адже цьогоріч виповнюється 85 літ санітарній службі України.

- Пані Оксано, днями санітарна служба України відзначала ювілей, були урочистості. Наскільки мені видається, таке святкування було вперше.

- Санітарна служба України заснована у 1923 році. Правда, на теренах Західної України службу створено пізніше. А цьогоріч святкування 85-річчя було грандіозним, усі представники цієї галузі зібралися 10 жовтня на урочистість у палаці культури "Березіль". І справді, така урочистість відбулася вперше. На свято були запрошенні  і всі суміжні служби, які мають хоч найменший стосунок до санітарної служби - це і екологи, і ветеринарна, і загальна медицини. Ветеран санітарної служби Чортківщини пані Ольга Григорівна Мазур, висловлюючи вітання з нагоди професійного свята і ювілею, прочитала власний вірш. Адже на святі разом з нами були й ті, хто віддав нашій санслужбі молодість, сили, здоров`я, відданість улюбленій справі і тепер на заслуженому відпочинку.

- Пані Оксано, а скільки часу ви особисто віддали санітарній службі?

- Візьмемо початок з того, що я в цих стінах народилася і виросла. Моя мама - Ольга Михайлівна Мороз працювала у Чортківській райСЕС. Тому з дитинства у мене тут все рідне. Я пригадую, як будувався новий корпус, які переобладнання проводилися у старому приміщенні. Пам`ятаю багатьох сьогоднішніх працівників, і тих, хто пішов на пенсію. Та й загалом, є багато таких людей, які пам`ятають, як мене тут народила мати. Тобто, для мене санітарна служба - це те, що я увібрала з молоком матері (сміється).

Разом з моєю мамою працювали В.Бережнов, П.Павлів. У нас, навіть, вдома збереглися фотографії на зразок "впізнай мене", де разом з членами колективу є і моє дитяче відображення в пишних бантиках.

- Коли ви закінчували школу, чи стояло питання вибору майбутньої професії, адже ваш батько за фахом філолог, до речі, на той час доволі знаний у районі?

- Ні. У мене проблеми вибору не було. Скільки себе пам`ятаю, завжди мріяла працювати у санітарній службі і обов`язково буду епідеміологом. Кажу це цілком відверто. Я бачила цю роботу і вона мені була до душі. Іншого собі не уявляла. Але тепер моє життя повернуло так, що я сьогодні менше займаюся епідеміологією, а більше - санітарією. Але, чесно кажучи, полюбила і її. Вона стала для мене цікавою.

Щодо мого батька, так, він мав на нас з братом дуже великий вплив. Мій батько - Тимофій Ілліч Мороз працював майже в усіх школах міста вчителем української мови і літератури, у свій час у райкомі очолював службу у справах неповнолітніх. Віддав педагогічній діяльності 42 роки життя.

Знаєте, на прикладі батька, я бачила якою нелегкою є педагогічна праця. Пригадую, колись було навчання у дві зміни, то тато йшов на 8 годину ранку, а повертався о 20-й з величезними купами учнівських зошитів, яких ще треба було перевірити.

На мою думку, вчителями мають бути лише самовіддані люди, закохані у свою професію, тонкі психологи і талановиті педагоги. Хоч, до слова, у кожній професії мають бути професіонали. Мій батько вчив нас фаховому підходу до справ, віддаватися своїй професії, знаходити своє рідне. Тому мій вибір - це вибір мого життя.

- У молоді роки усі ми максималісти. То що ж саме вас привабило у даній професії?

- Звичайно, я з вами згідна. Мене приваблювала, як я вже говорила, епідеміологія. Уся велика медицина зводиться до епідеміології. Усе довкола у нашому житті має стосунок до санітарної служби. Навіть камінь, який просто стоїть край дороги, належить до компетенції санітарної служби. Тобто, буквально - все.

Ось скажімо, екологічна катастрофа, спалахи інфекційних захворювань, стихійне лихо в природі. Хто йде попереду?! - Санітарний лікар, працівник санітарної служби.

Загалом, я вважаю, що нашій професії віддаються люди, які не мислять коридорним мисленням, а мають широкий світогляд і думають на перспективу.

- Де ви навчалися?

 - Після закінчення 8-го класу я вступила у наше Чортківське медучилище, тепер це державний медичний коледж. Закінчила його у 1985-у році та одразу ж вступила до Львівського медичного інституту на санітарно-епідемічне відділення, яке закінчила у 1991 році.

- 1991-й рік - є доволі знаковий для України, у цьому році ми здобули незалежність. Чи мав він особливе значення для вас?

- Так, мав. Це був останній рік, коли існував санітарно-епідемічний факультет, потім він став називатися медико-профілактичним. Мій випуск був останній, коли ми, майбутні медики, читали присягу лікаря Радянського Союзу. І у мене в дипломі стоїть: "Клятва врача Советського Союза принята". А мій чоловік закінчив навчання у 1992-му  році, то у нього в дипломі вже зазначена присяга лікаря України.

- А де ви вперше зустрілися зі своїм чоловіком?

- Ми навчалися разом у медичному училищі в Чорткові. Тільки він старший од мене на два роки, і навчалися ми в різних групах. Правда, тоді ми ще навіть не товаришували, просто, були знайомі. Усе прийшло з часом. Коли я після закінчення інституту проходила інтернатуру в санепідемстанції в Тернополі, Віталій на той час був студентом-шестикурсником Тернопільського медінституту. Ось і зустрілися.

І у 1992-му році одружилися. У нас є синочок - Ігорчик, котрому уже 15 літ, він також пішов по нашому з Віталієм шляху - цьогоріч став студентом Чортківського державного медичного коледжу, обрав відділення "Лікувальна справа".

- І якому фаху медицини він надає перевагу, хірургії, як батько, чи санітарії?

- Знаєте, мені видається, що його більше приваблює санітарія і гігієна (сміється).

Він любить часто приходити до мене на роботу. Одного разу запитав: "А що б ти, мамо, сказала б на те, якби я також пішов у санстанцію". Я ж, звісно, відповіла: "Ігорчику, вибір буде тільки за тобою".

- Пані Оксано, а що ви ціните в людях?

- Знаєте, коли я приймаю людей на роботу, то кажу: "Не люблю ледарів і не люблю брехунів, а ціную грамотність". Ось такі риси характеру я ціную в кожній людині.

- Ви навчалися у місті Лева, який вважається п`ємонтом української свободи. Як проектувалася ваша студентська доля на тлі майбутніх перемін?

- О, моє студентське життя якраз припало на той період, коли ми відчули на собі андроповський період боротьби з туніяцтвом і алкоголем, потім йшла горбачовська відлига, перебудова, а відтак - активно повіяло вітром волі.

Тоді створюється перше українське національно-патріотичне товариство "Лева", звідки пішло багато відомих людей. Вир свободи підхопив і мене, я стала членом даного товариства. У 1987 - 1988 році із жовто-синіми прапорами ми рушали з центральної площі Львова у екологічну експедицію по Дністру. Разом з нами, членами товариства "Лева" виступали і студенти наукового товариства. Ми досліджували екологічний стан витоків Дністра до впадання його у Чорне море. Тобто, ми вивчали екологію однієї з основних артерій західного регіону і усіх її приток.

Наша місія студентів санітарно-епідеміологічного факультету була визначення вмісту нітратів, нітритів, заліза, хлору. Досліди проводилися одразу ж на плотах, якими ми сплавлялися.

Я надзвичайно люблю Дністер, адже мені випадало часто сплавлятися по ньому, тому його стан для мене дуже тривожить.

- І якими на той час були екологічні результати?

- І на той час результати були вже невтішні. Притока Дністра річка Свіча дуже-дуже засмічена. Наша Джуринка трохи краща. Про Смотрич - мови немає. Збруч також не витримує критики. Усі притоки Дністра надзвичайно забруднені.

Цьогоріч ми мали можливість виїхати на Дністер і побачити досить вражаючу картину - у ньому розмножуються сині водорослі. Це свідчить про те, що змінюється кислотний стан води. А це може вплинути на флору і фауну річкового середовища. Потихенько наш Дністер помирає.

- З чим звертаються людидо санепідемстанції?

- Коли людям не вдається вирішити якісь свої проблеми, вони звертаються до нас, і ми намагаємося їм допомогти в усьому: чи продукти харчування не якісні, чи сусід сусіду нашкодив, чи повітря, вода не такі... Одним словом - я вважаю, що наша служба є широкопрофільною. Тому сьогодні намагаюся приділити велику увагу нашим лабораторіям. Адже без добре оснащених лабораторій оперативники нічого не вартують.

- Давайте згадаємо людей, які віддали себе санітарній службі району.

- Перше, і це без сумніву, хочеться згадати нині покійного Бакуна Богдана, котрий впродовж 20 літ очолював нашу службу на Чортківщині і зробив дуже багато для її належного функціонування.

Не можу не згадати сім`ю Попелів, яких також, на жаль, немає поряд з нами...

Мені приємно, що сьогодні поряд з нами є достойні люди, корифеї нашої галузі - понад сорок років працює, і в свій час очолював Чортківську райСЕС, Володимир Бережнов. Мабуть, в області немає йому рівних, як професіоналу, так і людині. Петро Павлів - завідуючий баклабораторією, також працює близько 40 літ. Галина Семків, Любов Гарбуз, Марія Бойчук, Леся Лось, Роман Сторожук - це неповний перелік тих, кого мені хотілося б згадати добрим і приємним словом.

- На кого ви покладаєте надії, що буде хороша зміна старшому поколінню?

- Зараз у мене є надія на хорошого молодого лікаря Миколу Михайлюка - молодий, перспективний, усім цікавиться, розвиває свої фахові знання.

- Уже минуло півтора року, як ви очолюєте Чортківську райСЕС. Що вдалося зробити за цей час позитивного, чим душа радіє?

- Ми закупили багато необхідних приладів, хімічних реактивів, провели автономне опалення, тобто матимемо економію коштів. До цього дня хім- і баклабораторії не були газифіковані. Тепер ми газифікували усі свої приміщення. Минулоріч придбали автомобіль, донедавна ми їздили на застарілих уазах. І, мабуть, як премію, обласна санепідемстанція передає нам "Волгу".

Окрім цього, ми дещо оновили, освіжили наші приміщення, подекуди поміняли старі вікна на пластикові. Але ми не будемо на цьому зупинятися. Маємо добрий колектив і надіємося на високі результати праці. А ще бажаю усім нам, працівникам райСЕС і мешканцям Чортківщини, санітарно-епідемічного благополуччя.