08.10.2008 - “Росинка” – сучасниця Ротару, Зінкевича та Яремчука

Зустріч з історією віч-на-віч - несподіванка. А коли ця історія стосується приємних ноток пам`яті дитинства, юності, себто того, з чим зростав, то зустріч з нею набуває ноток приємної несподіванки. Саме до такої категорії я віднесла зустріч із легендою українського пісенного мистецтва жіночим вокальним ансамблем "Росинка" з Івано-Франківська, котрий живе і працює при Прикарпатському національному університеті.

Я не музикант, щоб професійно охарактеризувати спів учасників жіночого вокального ансамблю "Росинка", проте слони і ведмеді поблажливо обминули мої вуха і тому маю добру можливість почути чистоту нот і однозвуччя цих п`ятьох виконавців ансамблю разом із душевним наповненням. Від цього, на моє переконання, - ансамбль "Росинка" - це ансамбль віртуозів вокалу.

Прикарпатський ансамбль "Росинка" легендарний ще й тим, що у своєму творчому повноцвітті був на одній нозі із Володимиром Івасюком (для мене рівних йому немає досі), Назарієм Яремчуком (світлим лицарем української пісні), Василем Зінкевичем ( з якого, вважаю, мають брати приклад сучасні співаки), Софією Ротару (голосом, який не підвладний часові)... А створила ансамбль "Росинка" - Христина Олександрівна Михайлюк, професор, заслужений діяч мистецтв України, яка і донині залишається його незмінним керівником.

Від часу створення даного колективу тут пройшли школу асамблевого  співу більше п`ятидесяти співачок. Сьогоднішній склад ансамблю - заслужені артисти України, доценти Прикарпатського університету - Ольга Молодій, Ірина Жеребецька, Марія Ортинська та колишня випускниця Чортківського педагогічного училища Ольга Гриньків-Черсак. Коцертмейстер - заслужена артистка України Любов Гундер.

Мені пощастило взяти інтерв`ю у професора Христини Михайлюк.

То ж над землею лийся, пісне, знов,
сій між людьми краси й добра насіння...

- Пані Христино, сьогодні ви і ваш ансамбль "Росинка" завітали до Чортківського педагогічного училища ім.О.Барвінського. Що вас надихнуло на таку зустріч?

- Одна з учасниць колективу, яка вже співає в ньому приблизно років 24 - 25, Ольга Гриньків-Черсак, є випускницею саме цього педагогічного училища. І вона нас сюди скерувала, за що я їй щиро вдячна. Вдячна і колективу училища, за те, що він виховав таку хорошу студентку, яка пізніше й стала моєю студенткою.

- З якою періодичністю поновлюється склад ансамблю "Росинка"?

- Зараз уже так часто не поновлюється склад ансамблю, як це було на початках. Тому що ми вже плануємо завершити нашу творчу кар`єру.

- А ось сьогоднішній склад ансамблю, скільки часу не оновлюється? Чи можна сказати, що це є сталий колектив?

- Так, безумовно. Ми з цим складом виступаємо уже 22 роки. Це багато.

А нових ми не беремо, бо, як я вже говорила, думаємо уже про те, що пора завершити діяльність "Росинки".

Адже, коли чесно, то "Росинці" уже 42-й рік. А який колектив так довго живе?..

Як було сказано на нашому творчому концерті в Івано-Франківському драмтеатрі, що "Росинку" треба віднести до книги рекордів Гіннесса.

- А ви особисто віднесли б її до книги рекордів, чи ви б замахнулися на якісь нові вищі рекорди?

- Ні. Нам досить того, що ми маємо. Ми є достатньо стриманими у своїх бажаннях. Ми не завищуємо власних даних, своєї сценічної майстерності. Ми вважаємо, що просто співаємо для себе, для свого задоволення і щоб мати можливість заспівати для людей, які також мають від нашого співу задоволення.

- Христино Олександрівно, скільки літ ви керуєте "Росинкою"?

- Я її створила, коли була студенткою першого курсу. Як відкрився музичний факультет при педагогічному інституті (адже на той час наш сьогоднішній Прикарпатський університет мав таку назву) і я зібрала зі своєї групи шість дівчат, які вирізнялися вокальними і сценічними даними, й так було створено наш ансамбль.

І вперше ми вийшли на сцену 7 березня 1967-го року.

- Чи не страшно було першокурсниці братися за таку відповідальну і нелегку роботу?

- Ні, не страшно, адже у мене вже був досвід подібної роботи.

- З якого джерела черпали воду ріки вашого досвіду?

- Ще до інституту й моєї праці в державному ансамблі "Росинка", я працювала у містечку Надвірна на Івано-Франківщині художнім керівником у районному будинку культури. І там, як тепер, завжди мала бажання співати саме в ансамблі чи то дуеті, тріо, чи то квартеті.

- Чим саме приваблює вас ансамблевий спів?

- Тут можна послухати і відтворити гармонію, якою вона є. Дуже важливо, як на мене, виконання пісень в унісон. Необхідна злагодженість співаків, щоб вони відчували одне одного. Знаєте, то правдиво, що кожна людина має свій специфічний тембр, і через то в ансамблевому співі важко поєднати людей з великими потужними голосами. А ось я брала з не великими голосами, але тих, які мали добрий слух, почуття, так би мовити, ліктя, які також люблять цей вид музичного виконавства. І ось так ми зібралися, стали працювати, відпрацьовувати свій виконавчий хист. Звичайно, що з тих пір дуже багато цікавих творчих людей перейшло через наш колектив. Сьогодні на концерті називалася цифра 40 співачок, а насправді, то є більше п`ятидесяти. Тобто, якщо не враховувати того, що уже впродовж 22 років ми працюємо стало із одним і тим же складом, ніхто вже новий до нас не приходить.

- Чому, все-таки, ви застановилися на теперішньому складі ансамблю? Адже, як я пригадую, ансамбль "Росинка" сформувався і тривалий час позиціонувався як студентський ансамбль?

- Так, спочатку це був студентський ансамбль. І сьогоднішні учасниці ансамблю також розпочинали свою сольну діяльність як студенти, але зараз вони усі працюють в університеті і є доцентами. Три роки тому отримали звання заслужених артистів України за багаторічну працю, за хороші і часті виступи на сцені.

А чому стільки літ не поновлювався склад ансамблю? Знаєте, є набагато легше мати сталий колектив. Тому що, зрозуміло, не так вже й багато треба над ним працювати. До прикладу, необхідно нам зробити якусь концертну програму чи до річниці народження Т.Г.Шевченка, чи до річниці І.Я.Франка - у нашому репертуарі вже є готові романси, пісні, які ми, коли треба, повторили, відшліфували і вже маємо з чим піти на сцену. А як когось нового взяти, то треба усе починати спочатку.

Струмками в пісню голоси течуть,

Та без душі вони так мало значать...

- Пані Христино, розкрийте секрет виконавчого успіху ансамблю "Росинка".

- Виконавська майстерність мало чого варта без участі душі. Знаєте, ми у нашому ансамблі якраз зібралися усі такі, чиї душі надзвичайно чутливі до відчуттів. Часто, як вивчаємо якусь нову емоційно глибоку пісню, то на початках не можемо повноцінно продовжувати репеції - усі, без вийнятку, плачемо.

Я вважаю, що без участі душі, не пропустивши пісню через себе, неможливо донести її до серця. Тоді воно пронизує тебе наскрізь і мелодія та слова залишаються в пам`яті.

- Я пригадую зі свого дитинства, що ваш ансамбль "Росинка" брав участ, у зйомках кінофільму "Червона рута". Який це був рік? Чи пригадуєте ви як це було?

- О, звичайно! То був 1971-й рік. Цілий місяць, як знімався фільм ми жили у Яремчі по квартирах. Я, до речі, жила в одній квартирі із Софією Ротару. Нас було троє в одній хаті. Тоді ж і близько познайомилися із Назарієм Яремчуком, із Василем Зінкевичем. І фактично у нас з`явилася не тільки творча, а й чисто людська дружба, яка особливо з Василем Зінкевичем триває і до цього часу.

- Які перші враження на вас справила  оця велика буковинська трійка, адже Софія Ротару, Назарій Яремчук та ВасильЗінкевич розпочали свою творчу діяльність у Чернівцях? Чи проглядалося тоді їхнє велике майбутнє?

- Так їхнє майбутнє на той час можна було передбачити. Тільки тоді великий голос мав Назарій. У Зінкевича не було такого голосу, але в нього була і є велика душа, це надзвичайно працьовита людина, дуже душевна і духовна, глибока людина. В час, коли ансамбль "Смерічка", в якому вони стартували, вже став професійним колективом у Чернівецькій філармонії, приїхав до Франківська, і Василь запросив мене на концерт. Він після концерту підійшов до мене з оберемком квітів і запитав: "Ну що, як я співав?" Я відповіла: "Ти гарно танцював". Адже в часі виконання пісень Василь ще підтанцьовував. Тоді Василь відповів: "Чекай, я ще заспіваю". На що я зазначила: "Я тільки буду з того тішитися". І він справді чудово заспівав. Своєю працею Василь добився належного визнання. Він і зараз багато працює, але уже менше має нового репертуару. Більше гастролює за кордоном, записує диски.

- Чи займається Василь Зінкевич  живописом, як раніш?

- Ні. Але його старший син Василько - художник. Йому 26 років. Молодший син Богдан обрав телережисуру, але має потяг до музики, у свій час мав свою групу. Гарні хлопці. Василь дуже добре їх виховав. Хоч виховував їх сам. Так склалася його доля. Йому допомагала в цьому сестра. Василь більше не одружувався.

Василь Зінкевич - це визначна постать в історії української музики.

- А якою вам після вашої першої зустрічі видалася Софія Ротару?

- Спочатку видалася дуже скромною і приємною. Вона бувала не раз у мене в дома і я в неї у Чернівцях, ми зустрічалися в Києві. Але тепер ми не контактуємо. Кажуть, вона зазналася. Я вважаю, що у неї є чим зазнаватися і не осуджую її.

- Пані Христино, звідки ви походите родом, яке ваше коріння?

- Я - з Коломиї, центру Гуцульщини. У свій час закінчила у рідному місті педагогічне училище. До речі, недавно там відзначали 50-річчя відкриття музичного відділу. Наша "Росинка" брала участь у концертній програмі. Приємно було зустрітися з одногрупниками. Ось сьогодні у вас в Чорткові зустріла Андрія Шевченка, який викладає тут в педагогічному, - він також був моїм одногрупником.

Мій тато був інженером, закінчив лісовий інститут в Празі. Мама була домогосподаркою. Але як батька нестало (зі сльозами на очах), мама тяжко працювала, виховувала нас, трьох дітей. (Батько пані Христини був репресованим і знищеним - Авт.). До речі, донька мого брата Оля співає сопрано у нашому ансамблі. Вона також була моєю студенткою.

- Чи були серед студентів такі, якими ви пишаєтеся?

- Так, і дуже багато. Особливо пишаюся тими, хто створив свої вокальні ансамблі, колективи мають звання народних. До речі, ваша Ольга Черсак - також керує ансамблем у нашому вузі, бере участь у концертах.

- Ваш син пішов вашими слідами?

- Ні. Він міг би бути музикантом, має добрий голос, але обрав комп`ютер.

- Ви щаслива людина?

- Так, адже займаюся своєю улюбленою справою і бачу хороші результати. А це, на мою думку, головне.