Підприємництво—поняття широке.Власне,це те, що нині складає суть цивілізації. Український народ за останні роки пізнав усі сторони цієї медалі під назвою “підприємницька діяльність” і продовжує це робити у час сьогодення.А хто вони- люди-підприємці? Як їм працюється у нинішніх умовах? Чи відчувають себе законозахищеними, небайдужими державі і місцевій владі? Чи мають гарантію у забезпеченому “завтра”? Про це ми поговорили з підприємцями нашого міста.

Яснолікими жоржинами, кучерявими айстрами, стиглим виноградом пахне вересень. Грайливою осінньою усмішкою, голосним дзвінком запрошує діток у країну Школярію.Початок навчального року – радісна і хвилююча подія для учнів, вчителів, батьків. Останні радіють, що старшими стали їхні сини та дочки, намагаються спорядити їх до школи у повній “бойовій готовності”, “озброївши” всім необхідним для навчального процесу. Та чи легко сьогодні приготувати учня до школи? Про це розмова з пересічними мешканцями – батьками, які добре освоїли урок “збери дитину до школи”.

Першої неділі вересна ми ось уже декілька літ поспіль відзначаємо День підприємця. Держава визнала посильний вклад людей з підприємницьким складом мислення і дій у державну скарбницю. Такі нові підходи до дій окреслив час. Проте чи готові ми з вами і наша свідомість до сприйняття самого підприємця як людини. Яка дбає і про нас з вами? Чи не вартують наші підприємці, щоб після п'ятнадцяти років незалежності нашої держави, тавро соціалізму, яке до цих пір тяжіє над нашими умами, не утотожнювало новітнє поняття “підприємець” із словом ”спекулянт”, яке вже стало рудиментом совкового періоду.

Крадіжки, пограбування, розбійні напади, умисні вбивства... Злочини, які важко співвіднести з ніжним дитячим віком. Їм би за шкільними партами сидіти, а вони жебракують у переходах, обчищають кишені, забирають мобільники, торгують своїм тілом. Притулившись до теплих труб каналізації та нанюхавшись клею, “дивляться мультики” або поринають у “щасливу” мить забуття, вколовши наркотик. Долаючи потягами відстані у сотні, а то й тисячі кілометрів, без жодної копійчини у кишені, ці діти можуть пояснити, що шукають у далеких краях – щасливу долю? Доброзичливість дорослих? Небайдужість? Але важко заперечувати стару істину: там добре, де нас немає.

Нещодавно в Києві відбувся ІV світовий форум українців, на якому були й наші краяни.
Наше інтерв'ю із головою РО партії “Наша Україна” та головою районної ради Олександром Стадником.

Вода, опіка про дітей та культура з освітою...
Таких головних аспектів торкалася недавня колегія райдержадміністрації, котра відбулася 23 серпня.
Розпочалася колегія із приємних новин – вітали з високою урядовою нагородою начальника управління ветеринарної медицини в Чортківському районі Ігоря Богдановича Вільчинського. Днями його було нагороджено орденом “Знак Пошани”. Відбулися зміни і у президії колегії – вона поповнилася ще двома глеками. Ними стали міський голова Ігор Билиця та начальник райвідділу УМВСУ в Тернопільській області Олександр Яворівський. До президії входять 13 осіб. Головував на засіданні колегії райдержадміністрації перший заступник голови РДА Любомир Хруставка.

Мешканці села Нагірянки Чортківського району на Тернопільщині 27 серпня перекрили дорогу загальнодержавного значення Доманово-Ковель-Чернівці-Мамалига в районі села Нагірянка й зупинили пасажирський потяг №350 Івано-Франківськ-Харків. Таким чином вони висловили протест проти того, що п’ять років влада не дозволяє їм розпаювати землі Ягільницького кінного заводу.

Чи хочемо ми, щоб у центрі міста Чорткова був базар? Не ринок, – ні. Звичайнісінький базар. Мабуть кожен скаже, що не хоче? І, звісно, складно знайти таких, хто б зізнався, що базар в історичному центрі міста необхідний. Мало вірю в те, що люди, які стоять на цьому стихійному ринку (мені давно відомо, що жодна із контролюючих служб його не узаконила), хочуть серед міста щоб був, не боюся цього слова, такий бардак. Не місце ринку в самісінькому центрі, не місце.

Ці слова у буквальному значені прозвучали з вуст голови районної ради Олександра Стадника на засідання колегії райдержадміністрації 23 серпня.
Питання “Про стан безпеки водних ресурсів та якість питної води у населених пунктах району стояло першим на порядку денному і своєю злободенністю і обсягом по праву займало чи не найбільше часу самого засідання і кількістю виступаючих.

Продовження, поч. В № 33
Влітку безжальне сонце палило від ранку до вечора. А селяни в цей час працювали на панському полі. Ппацювали від зорі до ночі. Під вечір жінки трохи швидше йшли додому, щоб поратися по-господарству. Коли ввечері прибіжить жінка додому, то не знає за що їй братися: одні поралися по-господарству, інші біля кухні готували вечерю, щоб нагодувати свою родину. А як стемніє, в кожній хаті до пізна блимав тьмяний каганець і світло серед ночі на дворі виглядало, наче угарок.