Роки в лісі пролетіли, як та мить одна.
Знову мера обирати настала пора.
Претендентів на посаду зібралось багато.
Серед них - очам не вірю -
Сумнозвісний всім Бурмило в списку кандидатів.
А десь рочок перед цим хитрий ведмедисько
Вже прикинув подумки, що вибори близько.
Нагадать рішив всім в лісі, що живий Бурмило.
Виповз хутко із барлоги, бо ж рано на мило.
З´ївши добрий шматок сала та ковтнувши мед,
Наш Бурмило розробив ось такий проект:
Зібрав звірів коло себе (їх попутав біс ?)
І назвав це товариство «Наш рідненький ліс».
В назві , либонь, ностальгія за тими часами,
Коли мером був Бурмило й довгими роками
Користав з бюджету лісу (мав апетит звіра),
До потреб малих звірят не мав цілком діла.
Тож зібравши однодумців (разом користали?),
Вирішив паплюжить владу, мовляв, мало дбали.
Стежки темні, катма світла, нема галяв в лісі,
І вода лиш по годинах...Цю владу до біса
Треба гнати із лісради. Ось такі слова
Знов почули в лісі звірі. Це ж не дивина,
Бо в старенького Бурмила з пам´яттю біда.
Він, нещасний, геть забув, як при нім скверик загув.
В центрі лісу було диво - верба пишна. Там щасливо
Малі діти в ігри грали, їх матусі спочивали
Тихо, мирно на лавках.
Те ж спіткало й дитсадок, що назвали «Теремок».
Відчахнули саду шмат, бо місцевий звір-магнат
Захотів там будуватись. А чому тут дивуватись?
Важливіше що Бурмилу? Наші діти чи те диво,
Що в конверті принесли. Це не мер, а лиш подоба.
До грошей страшна жадоба ви, повірте, меж не мала,
А вже нюх - як у шакала, що поживу, знай, шукає.
Тож на горбі, всяк це знає, дві заправки вкорінив.
Як же звірі не просили, і сварились, й сльози лили,
Та Бурмило їх не слухав, злісно лиш сопів і дмухав.
Про звірят, звісно, не думав, що у дуплах там живуть.
З них, либонь, не кожен знає, який букет недуг чигає
на всіх звірят отих: цілком дорослих і малих.
Фатальна близькість АЗС здоров´я нищить. Цей процес
Не зупинить. А наш Бурмило живе в норі своїй щасливо
Далеко від тих АЗС.
Очі позичивши в Сірка, Бурмило пхається у мери...
Чи ж дивина така манера себе усім рекламувать?
Вже ліс оббігав, либонь, тричі, в усіх ятках знову брехав.
Хвалив себе звично без міри, а опісля всіх цілував.
Краще не вірить поцілункам, вони якраз того гатунку,
Що зрадою від них відгонить. Хай небо ліс наш охоронить
І нас від хитрого Бурмила.
На жаль, ще в лісі є такі, що стануть знову на граблі.
А як пальне по голові, то скажуть потім:
- Ми не не знали, ми вірили, ми не гадали...
Чого насправді, звірі любі, так не сидиться нашій згубі
На гарній пенсії на дачі?
Бо перед ним знов зиск маячить, є в лісі ласий шмат землі.
Колись військові там були, їх час прийшов, вони пішли..
Бурмило вирішив: це шанс, його не можна упускати,
З наскоку крісло мера взяти.Ну а що далі? Знає як
Клондайком цим розпорядитись - це в спеку мов води напитись,
Солодше меду чи малини. Такої славної часини
Вже більш не буде. А тому ведмідь по лісу топче ноги,
Біжить до кожної небоги і обіцяє, обіцяє, бо сорому зовсім немає.
***
А я скажу вам, любі друзі, маємо мерів по заслузі.
Якого мера обираєм, то й маєм те, що маєм.
Зіновія Грабовецька, м.Чортків
(16932)
(8)