21 червня до Чортківського РВ ГУ МНС України в Тернопільській області надійшло повідомлення від сільського голови села Звиняч Чортківського району про те, що в ніч з 20 на 21 червня (з суботи на неділю) внаслідок сильного проливного дощу зруйновано залізобетонний міст.

Мимоволі згадалася стара призабута пісенька, у перекладі на українську мову звучить так: „Кажуть, не пощастить, коли чорний кіт дорогу перебіжить...". Який саме чорний кіт перебіг дорогу нашому уряду, що йому суцільно не щастить із виконанням зобов`язань по Держбюджету, - невідомо. Але цей віртуальний чорний котяра шастає населеними пунктами України. І тут не до позитивних емоцій. Попри те, що навіть працівники державної служби 23 червня зустріли своє професійне свято без належного фінансування (маємо на увазі держслужбовців районного масштабу), нарікань на невиконання бюджетних зобов`язань уряду предостатньо. Та найбільшого апогею вони досягли на царині пільгових перевезень автотранспортників.

 

Так співається у пісні нашого земляка зі Зборівського повіту, підхоружного Українських Січових Стрільців, журналіста, письменника Романа Купчинського.

Хоч 8 червня ми відзначали 90 років з часу переломних боїв Чортківської офензиви і маємо уже давно незалежну українську державу, однак і досі стрілецькі могили у Чорткові потребують упорядкування.

 

З такими словами минулої неділі, 21 червня, на центральній площі міста Чорткова відряджали своїх випускників в тернисту путь дорослого життя школи міста Чорткова та ліцей Чортківського державного медичного коледжу.

Цього дня на площі міста майоріли яскраві плаття дівчат, світилися щастям красиві та веселі обличчя усіх випускників. В унісон святу були радісні та дещо схвильовані батьки випускників. Адже час минув так непомітно, і ось, їхні „пташенята" відлітають з рідного гнізда у доросле життя.

Оля Гвоздецька, з дому - Сова, чортківчанка, котра сьогодні живе і працює в Києві і є директором програмного департаменту Всеукраїнської мережі ЛЖВ. Свого часу вона і її „однокашники" були першим випуском відновленої гімназії „Рідна школа" ім.Маркіяна Шашкевича в Чорткові у 1993 році. У той час панував всесильний дух свободолюбивої думки, національна гордість і цікавість до своїх історичних витоків. На хвилі такого піднесення розумна і доволі поміркована Оля також прагнула до вершин, щоб зігріти сонячним промінням молодої свіжої думки, свою рідну українську землю. І це не високопарщина. Просто тоді, на початку 90-х ми усі жили мрією і бажанням усе змінити, опісля довголітньої залізної завіси радянщини, живилися високими патріотичними ідеями, і думали, що омріяний горизонт за яким - побудова молодої економічно сильної демократичної держави поряд, лише рукою подати. А виявилось - це тільки оптична омана до якої ще йти і йти...

 

Минув рік після випуску молодих офіцерів у Львівському інституті сухопутніх військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Це був перший випуск офіцерів після з`єднання Одеського інституту сухопутніх військ з Львівським військовим інститутом. У цьому випуску було чотири офіцери, уродженців Чортківщини, а саме: Валерій Фомін, Віталій Польовий, Андрій Рудик і Віталій Пензей. Усі вони в червні 2008 року після першої офіцерської відпустки прибули до військових частин згідно з призначенням.

Бувальщина